Валентин Литвиненко. Комплект листівок

Київ, Веселка, 1980.

ЧАРОДІЙ ПЕНЗЛЯ І СЛОВА

Він був добрий і мудрий. Для кожного знаходив подару­нок — чи привітну усмішку, чи підбадьорливе слово, чи весе­лий жарт. А ще любив він розповідати казки — не почуті, а свої власні. Бувало, всміхнеться ніяково, пошукає щось у ки­шенях, а потім махне рукою і скаже: «Я тут казочку написав… Тільки я не прочитаю її, а краще розповім…» І почне розпові­дати, ледь-ледь затинаючись.

Всі, хто особисто знав Валентина Гавриловича Литвиненка, любили його. Любили за веселу вдачу, за доброзичливість, за чуйність і лагідну насмішкува­тість. Його особистими друзями були Остап Вишня, Олександр Копиленко, Олександр Корнійчук.

Валентин Гаврилович народився і виріс на роздольній Пол­тавщині, серед полів та лугів, і з дитячих років зберіг зворуш­ливу закоханість в українську природу. Він був завзятим мис­ливцем і рибалкою, знавцем тварин і пташок, яких змалку приручав, вигодовував, рятував від лиха. Любовно передав він у своїх картинах і прохолоду весняного вечора — «Весняна тиша», «Мисливська лірика», і вирощену руками хліборобів соковиту зелень озимого поля — «Золота осінь», і загадко­вість дрімучого лісу — «Казка». Його картини — це справжні перлини українського радянського мистецтва, вони відомі да­леко за межами України.

Під час Другої світової війни Валентин Гаврилович пра­цював в агітгрупі штабу партизанського руху Української PCP. Його листівки та плакати підпільники і партизани розповсюд­жували на окупованій німецькими фашистами землі.

Після війни, працюючи в журналі «Перець», Валентин Гав­рилович висміює в своїх малюнках нероб, бюрократів, не­хлюїв, які не дбають про народне добро, а піклуються лише про власну вигоду.

А дітям, тваринам і пташкам він віддавав найбільшу свою любов. У Валентина Гавриловича багато творів, де героями виступають тварини або пташки. Кожен такий твір — це справжнє оповідання, байка або казка.

Ось засніжений берег річки, кущ верболозу, а при самій воді, що от-от візьметься кригою,— одинокий пташок. Ліве крильце в нього трохи звисає: «Залишився» — називається ця картина. Хтось пошкодив йому крильце, і тепер всі родичі від­летіли у вирій, а його незабаром жде на самоті холодна й голодна смерть.

А ось веселий малюнок — «Музикант», що тут стоїть на зво­роті обкладинки. На лавочці під кущем сидить і на все горло співає під гітару дворовий псище: жде, що дві пташки на гілці високо оцінять його майстерність. Але, дивлячись на цього пса, можна собі уявити його спів. Чи не нагадує нам цей співак деяких наших дворових музикантів?

Подивіться уважно на славнозвісне «Журі»: дещо тупуваті, недоброзичливі ворони слухають спів крихітного зяблика, який старається з усіх сил, сподіваючись на схвальну оцінку. Та ми добре бачимо: сподівання його марні.

Звірі і пташки на малюнках Валентина Гавриловича зали­шаються такими, які вони є насправді, і в той же час мимоволі ми порівнюємо їх з людьми, пізнаємо в них риси, подібні до людських, і сміємося або сумуємо разом із художником.

Малюнки Валентина Гавриловича Литвиненка прикрасили десятки книжок і особливо багато — для дітей. Він охоче ро­бив малюнки до казок і байок, де діють звірі або пташки. Це і Біда навчить Лесі Українки, і Осел і Лев Івана Франка, і «Байки» Леоніда Глібова, і «Байки» Івана Крилова, і казки Корнія Чуковського «Тарганисько» і «Плутанина», і народні казки «Пан Коцький», «Рукавичка», «Три ведмеді» та багато- багато інших. І не тільки малював Валентин Гаврилович, а й сам писав для дітей свої власні казки та оповідання, в яких теж обов’язково діють або тварини, або пташки. У книжці «Про маленьких друзів» він розповів дітям про своїх вихо­ванців: про білочку-розбишаку Тимошку, про солідного журавля Журку, про відважну галку — собачу грозу, про пів­ня Дракона, що подолав пихатого індика. А в книжці «Повіт­ряна тривога» — про сіреньких горобчиків, яких ми бачимо щодня і про яких ще так мало знаємо. Та особливо привабливі, усміхнені й лукаві його казки. В них маленькі, але кмітливі й відважні герої завжди перемагають пихатих чваньків, а добро­та і дружба допомагають звірятам подолати будь-яке зло. Білочка, їжачок і зайчик сміливо рятують від вовка корову — «Як гуртом корову рятували», розсудливий вужик доводить до розуму необачного сільського хлопця Василя — «Про Ва­силя і вужа», а маленький зайчик навіть зважується пожарту­вати з незграбного Бурмила — «Заєць і ведмідь».

У 1979 році вийшла книжка Валентина Гавриловича Литви­ненка Казки та оповідання, прикрашена веселими й дотеп­ними малюнками автора. В ній зібрано кращі його твори, які він залишив дітям.

В цій добірці листівок можна побачити декілька малюнків худож­ника, які він робив до казок та байок.

Ірина Маценко

Translate »