Фотокнигу Софії Яблонської видано накладом у 100 екземплярів

Фотокнигу Софії Яблонської видано накладом у 100 екземплярів

Софія Яблонська - мандрівниця, письменниця, кінодокументалістка; єдина українка, яка у 1930-х роках об`їздила усю Азію та інші екзотичні країни. Ця книга вперше презентує Яблонську як талановитого фотографа.
Придбати зараз

Татлін грає на бандурі

Спецпроект Бібліотеки українського мистецтва

Три яскраві епізоди з творчого життя Володимира Татліна – засновника конструктивізму

Утопіст від мистецтва Володимир Татлін (1885-1953) – один з тих художників, яких можна вважати як російськими, так і українськими. Він народився у Москві, але в дитинстві жив у Харкові; потім – у Москві, Одесі, Києві. Один з найяскравіших представників російського авангарду. Постать, овіяна легендами. Татлін хотів “машину зробити мистецтвом, а не механізувати мистецтво”.


“Природа будує краще за нас. Вона створює мудру і надійну конструкцію”.

В. Татлін

В центрі (з трубкою) – Володимир Татлін. Позаду нього – Іван Клюн, праворуч – Казимир Малевич та його друга дружина Софія Рафалович.

1915 рік.

Татлін – другий праворуч. У центрі – наркомос А. Луначарський, серед гурту – ректор Київського художнього інституту І. Врона (другий ліворуч), професори КХУ, художники А. Таран, С. Колос, А. Середа (3-й, 4-й, 6-й праворуч).

Київський музей західного мистецтва, 1926 рік.

1.

БАШТА ТАТЛІНА

Володимир Євграфович найбільше прославився проектом “Вежі III Інтернаціоналу”, який був відзначений у Парижі золотою медаллю. Татліна почали наслідувати на Заході, вводячи в будівництво нові матеріали, форми і конструкції.
“Вежу…” планувалося побудувати у Петрограді-Ленінграді як штаб-квартиру та монумент Комінтерну. Дизайн Татлін розробив у 1919-у році.

Проект башти висотою 400 метрів представляв сукупність двох похилих металевих спіралей, які складалися з розташованих одна над іншою будівель різних геометричних форм, гармонійно пов’язаних між собою. Будівлі на усіх семи поверхах мали обертатися навколо своєї осі. Вежу мали вінчати радіощогли; спеціальна система прожекторів проектувала би текст на хмари.
Споруда зі сталі та скла замислювалася як символ возз’єднання людства, розділеного при будівництві Вавилонської вежі. “Башта Татліна” мала стати мостом між небом і землею, архітектурним втіленням світового древа, опорою світобудови.

“Я намагався створити пам’ятник – символ епохи, – поєднуючи в ньому художність і утилітарні форми, – розповідав Татлін. – В основу будови поклав гвинт як найдинамічнішу форму. Гвинт – знак часу: енергія, ритм, устремління. Наскрізна конструкція з металевих форм, що має вигляд спіралі, – опора трьох робочих приміщень для законодавчих органів у вигляді куба, піраміди, циліндра. Подвійні скляні стіни (на зразок термоса, дуже економно!) призначені для збереження тепла. Всю конструкцію скопіював з форми дерева – поверхи башти прикріплюються до основної осі, наче віти”.

Вперше макет “Вежі III Інтернаціоналу” був продемонстрований на VIII з’їзді Рад у 1920-у році. Проект брав участь у різноманітних міжнародних виставках; фото його з’являлися на сторінках світової преси. Але через відсутніть ресурсів та спад інтересу радянської влади до авангарду проект так ніколи і не було втілено. Зараз модель “башти Татліна” можна побачити в Третьяковській галереї у Москві, Центрі Помпіду в Парижі, Музеї сучасного мистецтва у Стокгольмі тощо.

“Татлінський проект пам’ятника III Інтернаціоналу символізував прагнення нескінченності, – писав у своїй книжці “Утц та інші історії зі світу мистецтв” британський есеїст Брюс Чатвін. – Його спіралеподібна форма (яка явно має ісламське походження) поєднує у собі ідею циклічного оновлення та нестримного руху вгору”.

А ось що пише про проект Татліна відомий російський критик, мистецтвознавець Микола Пунін: “Основная идея памятника сложилась на основе органического синтеза принципов архитектурных, скульптурных и живописных и должна была дать новый тип монументальных сооружений, соединяющих в себе чисто творческую форму с формой утилитарной. В согласии с этой идеей проект памятника представляет собой три больших стеклянных помещения, возведенных по сложной системе вертикальных стержней и спиралей. Помещения эти расположены одно над другим и заключены в различные гармонически связанные формы. Благодаря особого рода механизмам они должны находиться в движении различных скоростей. Нижнее помещение (А), представляя по своей форме куб, движется вокруг своей оси со скоростью одного оборота в год и предназначено для целей законодательных. Здесь могут происходить конференции Интернационала, заседания интернациональных съездов и других широких законодательных собраний. Следующее помещение (В), в форме пирамиды, вращается по оси со скоростью одного полного оборота в месяц и предназначено для целей исполнительных (Исполком Интернационала, секретариат и др. административно-исполнительные органы). Наконец, верхний цилиндр (С), вращающийся со скоростью одного оборота в день, имеет в виду центры осведомительного характера: информационное бюро, газета, издания прокламаций, брошюр и манифестов, словом, все разнообразие средств широкого осведомления международного пролетариата, в частности же телеграф, проекционные фонари для большого экрана, помещающегося на осях сферического отрезка, и радио, мачты которого поднимаются над памятником. Нет надобности указывать на широкие возможности оборудования и организации всех помещений; деталей проект не предусматривает, они могут быть обсуждены и выработаны при дальнейшей внутренней разработке памятника. Необходимо указать, что, по мысли художника Татлина, стеклянные помещения рассчитаны на двойные перегородки с безвоздушным пространством (термос), благодаря чему легко будет поддерживать температуру внутри помещения. Отдельные части памятника, равно как и все помещения, будут соединены с землей и между собою исключительно электрическими подъемниками сложной конструкции, приспособленной к различным вращательным скоростям помещения. Таковы технические основы проекта”.

Робота над макетом  “Вежі III Інтернаціоналу”.

У Ленінграді “башту Татліна” планувалося побудувати поряд з  Петропавлівським собором.

Реконструйована модель “Вежі III Інтернаціоналу” у Музеї сучасного мистецтва у Стокгольмі: минуле та сучасність.

2.

ЛІТАТЛІН

Володимир Татлін приїхав до Києва у 1925-у році, у розквіті творчих сил. Його “кривобока слава” (так він сам казав) облетіла всю Європу. В українській столиці у 1925-1927-у роках він працював професором Київського художнього інституту – керував відділом, який готував художників театру, кіно і фото. Жив на Дикому провулку, 5, – нині вулиця Василя Дончука.

Саме в Києві Татлін почав розробку проекту повітряного велосипеда “Літатлін”. Робив його з верби, що росла на березі Дніпра. Митець дуже добре знався на дереві: “Я люблю його в усіх видах – “живим” і в речах, поліроване і матове. Дивна його естетика. В дереві захована величезна енергія і тепло”. Кожну деталь своєї машини Татлін створював як художній твір на зразок народних умільців, які робили різьблені віконниці чи ковані сріблом скрині, гуцульські пояси. Творчість народних майстрів художник добре знав і нею захоплювався.

На питання, що наштовхнуло його на думки про політ, казав: “Мабуть, сирітство. Про матір думав багато: вона рано померла. Тепло її рук я носив у собі. А от обличчя на пам’ятав, хоча не раз уявляв його. Дивлюсь, бувало, на небо: хмарки пливуть, і враз на якусь хвильку в їхній грі наче бачу мамині риси. Тоді задумав літати”.

Виставка “Літатліна” в Києві привернула увагу широкої громадськості, на неї “валили валом”. Через увесь зал висів плакат “Мистецтво – в техніку”. Закрилась виставка – і підупав інтерес до “птаха”.

Конструкція Літатліна.

3.

ТАТЛІН І ПІКАССО

Володимир Татлін мріяв про мандрівку Європою – тоді ще передвоєнною. Він погодився на пропозицію російської княгині взяти участь в організованій нею виставці народного мистецтва у Берліні – у ролі українського сліпого співця-бандуриста. Татлін зшив собі шаровари і, починаючи з 1906-о року, кілька разів їздив до Європи. Художник чудово грав на бандурі, мав приємний гучний голос, знав старовинні українські пісні.

“Страшнувато й незручно, але думаю: із заплющеними очима – витримаю. От і поїхав. У виставки, і в мене зокрема, великий успіх. Обмацували мою вишиту сорочку й мене”.

Одного вечора Татлін-бандурист опинився в товаристві самого кайзера Вільгельма, і потім до кінця життя “підколював” друзів: “Ось ти не цінуєш, як я співаю, а Вільгельму сподоба-а-алось”.

Під час вояжу до Парижу в амплуа сліпого артиста Володимир Євграфович якось потрапив до майстерні Пабло Пікассо – співав йому українські думи. “…Татлін чудово грав на своєму музичному інструменті і при цьому ще собі підспівував, – згадував відомий художник. – Якось Татлін хотів поселитися у мене в майстерні”.


“Татлін чудово грав на своєму музичному інструменті і при цьому ще собі підспівував”.

Будинок на вулиці Василя Дончука у Києві, де жив Татлін. 2016 рік.


'
Share This