БОГ ЗНА - АЛЬБОМ УКРАЇНСЬКОГО НАЇВУ
Придбати зараз

Українському мистецтву в 20-у сторіччі рішуче не пощастило. І під час обох світових воєн, і в ніби мирні часи між ними і після них, з однаковою заїлістю йшло полювання не лише на саму українську людину, але й на усі вияви її духової творчости, в тому й мистецтво. Як би хтось сьогодні, вже недалеко кінця нашого сторіччя, схотів видати монографії найвидатніших майстрів українського мистецтва, діяльних у тій добі, таких, наприклад, як Олекса Новаківський, Юрій Нарбут, Михайло Бойчук, Петро Холодний-старший, Анатоль Петрицький та цілої плеяди інших визначних мистців, ні в одному випадку не міг би скласти цілісної монографії кожного з них, бо твори їх були майже цілістю або частинно знищені різними завойовниками українських земель. Претексти для знищення творів мистецтва можна було кожночасно знайти – це міг бути інший погляд на якісь історичні чи культурні події, портрети немилих даному режимові осіб, не тільки сучасних, але й з-перед одного-двох сторіч, релігійні теми і також теми побутові, в яких були зображення традиційних народних звичаїв України. Окрему групу складали твори мистців проскрибованих, особливо тих, що, не бажаючи жити під диктаторським режимом, воліли податися в країни вільного світу. Тут не пощаджено навіть їхніх портретів національного поета України Тараса Шевченка, за свої соціальні мотиви визнаваного теж у комуністичному світі, — вже після останньої війни у Львівському музеї українського мистецтва знищено його високомистецькі портрети роботи Миколи Азовського і скульптуру Архипенка “Шевченко на засланні”. В Києві зі 150 олійних і акварельних портретів діячів української культури роботи Анатоля Петрицького, твори якого були визнавані за найкращі в совєтському павільйоні венеційської “Бєннале”, залишилося не більше як десяток акварель, знищено навіть його знаменитий портрет найвизначнішого тоді режимного поета Павла Тичини, все за “націоналістичний формалізм” у добі єдино дозволеного соцреалізму. З усього залишилося тільки трохи журнальних репродукцій.

Не минула подібна доля й творчости Леоніда Перфецького. В молоді свої роки він був вояком армії Української Народної Республіки і після війни він змалював у цілих серіях олійних та акварельних картин різні епізоди історичних подій, співучасником яких він був. Чимало його творів залишилося у Львові, який після гітлерівсько-сталінського пакту перейшов під владу Сталіна. Тоді знищено чимало творів Перфецького, що були у львівських музеях і у видавництві “Літопис Червоної Калини”, журналі комбатантів Визвольних змагань 1917-21 років. Проте мистець, який після закінчення студій у Краківській академії мистецтв 1925 року перенісся до Парижа, зберіг чимало своїх творів у тамошньому Українському музеї, а також інший український музей у Празі мав немалу збірку його творів.

А все ж і тут не пощастило. Під сам кінець війни музей у Празі знищила частинно аліянтська летунська бомба, а те, що збереглося, забрали чеські комуністи і передали Москві. За всім і слід загинув. Щождо музею паризького, то його цілістю сконфіскували німці і вивезли в невідоме, де всі експонати — історичні документи і твори мистецтва — пропали без сліду. А там було понад 40 картин Перфецького, який був у тому музеї мистецьким кустосом. Самого ж мистця вивезено в ролі аграрного робітника до Німеччини. Все ж “Українському Видавництву” у Львові вдалося витягти мистця з Німеччини до Львова в ролі ілюстратора. Він і справді дав тоді низку цікавих і актуальних рисунків для місячника “Наші дні”, але українська преса під наглядом ґештапо була забідна забезпечити мистцеві прожиток, тож він перейшов до Української мистецької школи викладати в ній рисунок.

Леонід Перфецький - У відбитому Києві чорношличники скидають з будинку Думи російський прапор, 31 липня 1919 року. Акварель, 20Х26 сантиметрів.

Леонід Перфецький – У відбитому Києві чорношличники скидають з будинку Думи російський прапор, 31 липня 1919 року. Акварель, 20Х26 сантиметрів.

Щойно по війні вдалося Перфецькому перенестися до Монтреалю в Канаді, де знання французької мови дало йому змогу зв’язатися з українськими і французькими церковними колами і віддатися релігійному малярству.

Тож деякі важливі періоди творчости мистця, особливо краківський-львівський і паризький, важко дослідити. Особливо дається відчути брак творів раннього львівського періоду, до якого належали твори баталістичні, позначені експресіоністичною динамікою, і зокрема зовсім бракує незвичайно цікавих творів періоду паризького, сповнених формальними елементами модерн істинних шукань того часу. Цей паризький період Леоніда Перфецького був дуже цікавий. Він у Парижі студіював у мистецькій школі Андре Льота, який, до речі, двічі брав участь у виставках сучасного мистецтва в Українському національному музеї у Львові, де він показував свої блискучі кубістичиі картини, пов’язані типово романською логікою форм. А ця логіка Льота була близька українському мистецтву, де ритмічна гармонія форм була і є головною метою творчого вияву. В тому періоді мистецьких шукань Перфецький виставляв свої твори в престижевому Сальоні Тюільрі та в приватних галереях. 1931 року автор цих рядків привіз з Парижа до Львова на Першу виставку АНУМ (Асоціація незалежних українських мистців) низку невеликих творів Пікассо, Дерена. Шаґала, Модільяні, Северіні і ін. парижан та твори найвидатніших українських мистців тодішнього Парижа — Грищенка, Глущенка, Андрієнка, Хмелюка й інших, а між ними і середньої величини картину Перфецького – Матрос. Ця картина, витримана в гамі ясно- і темно-синіх барв, належала до найкращих на виставці і ввертала загальну увагу. Не задоволяла вона тільки тих, для кого Перфецький мав бути завжди тільки баталістом, майстром зображення коней в скаженій атаці кінноти…

Твори з цієї незвичайно цікавої паризької доби мистця не збереглися, нам не вдалося знайти ні одного зразка бодай для репродукції. Вони пропали частинно в паризькому музеї, а частинно під час примусового виїзду мистця з Парижа до Німеччини.Коли мистець приїхав звідти до Львова, він узагалі ніяких своїх творів не мав, усе залишилося напропаще.

Отак ядро репродукцій Перфецького творять його акварелі із зображеннями різних епізодів доби Визвольної боротьби, коли то червоні і білогвардійські армії, хоч і ворожі собі, найважнішим своїм завданням уважали знищення молодої Української Демократичної Республіки. Боротьба була нерівна, з одного боку були вишколені ще царськими генералами московської армії, з другого — молоді армії України, складені з добровольчих формацій колишніх російських та австрійських армій, і численних, але не завжди здисциплінованих повстанських відділів, що часто вели воєнні акції на власну руку. Західні аліянти, які мріяли про відродження старої царської імперії, обсадили своїми військами (французами й греками) чорноморські порти і фактично замкнули Україні достави закупленої на Заході амуніції й медикаментів. Це довело до того, що українські армії знайшлися оточені з усіх боків у т. зв. “чотирокутнику смерти ”, де їх добивала епідемія тифу. Незалежно віддокументально-історичної вартості малюнків, останні позначені справжнім творчим патосом і драматизмом тієї аутентичности, що її може дати тільки глибока внутрішня напруга свідка пережитих подій.

Леонід Перфецький - Піднесення українського прапору на Чорноморськім фльоті, 29 квітня 1918 року. Акварель, 26Х20 сантиметрів.

Леонід Перфецький – Піднесення українського прапору на Чорноморськім фльоті, 29 квітня 1918 року. Акварель, 26Х20 сантиметрів.

Куди іншим типом є малюнки Перфецького з часу, коли він під кінець останньої війни був малярем-кореспондентом української дивізії “Галичина”, створеної німцями з ідейної української молоді, яка за всяку ціну змагала до того, щоб уже зарисований кінець війни не застав її беззбройною. В останніх місяцях війни частини тієї дивізії знайшлися в долішній Австрії, де вони після розвалу німецького Райху перейшли зі зброєю до британської армії, були там обезброєні і, після усяких тимчасових таборів, були перевезені до Англії. Але Перфецького там уже не було, він після короткого перебування в лавах партизан, яких він також зафіксував своїми малюнками, добився до таборів переміщених осіб в Австрії, звідки згодом переїхав до Канади. Малюнки Перфецького з того періоду назагал більш статичні, бо безпосередньої участи в боєвих діях він не брав.

У складних повоєнних економічних умовах ЗСА і Канади важко було мистцям вижити з самої вільної творчости, тож навіть видатні американські мистці намагалися поєднати своє мистецтво з чимсь практичнішим — педагогікою, рекламою, друкарством, текстилем, технічним рисунком тощо. Постійно велике запотребування було на мистці в збоку релігійного мистецтва, яке в Новому світі притягнуло до себе чимало мистців прибулих з Європи. Між ними був і Перфецький, який у цій ділянці мистецтва мав уже певний досвід, він бо ще в 1920-х роках у Галичині виконав різні мистецькі праці для церков у Горуцьку і Лабовій, під час студій у Кракові намалював образ для гарнізонного костела в Познані, пізніше для манастиря Кармелітів у Ґрацу в Австрії, а у Франції співпрацював з “Генеральною прокурою”, головною фірмою релігійного мистецтва в Парижі. Осівши в Монтреалі, в 1950-х роках найбільшому місті Канади, він наладнав зв’язки з українськими і французькими церквами і до кінця свого життя працював у цій ділянці мистецтва.

Між творами Перфецького з того монтреальського періоду слід згадати передусім два його настінні образи в Ораторії св. Иосифа з життя брата Андрея, засновника тієї святині. Другим важливим твором було розмалювання української католицької церкви Св. Духа цілою серією релігійних композицій, окремих фігур святих та багатої орнаментики. На жаль, в атмосферичних умовах великого міста і з причини своєчасно не наладнаної вентиляції свіжої будови, ті розписи чимало потерпіли від вогкости. Праці Перфецького є ще в інших місцевостях Квебеку. Не запускаючись в якісь стилістичні експерименти, мистець у своїх церковних творах тримався традиційних реалістичних метод зображення, де треба — з потрібного дозою декоративного звучання. А втім, вимоги замовців таких творів не завжди покриваються з бажанням чи спроможностями мистців. Автор цих рядків, який сам працював у цій ділянці, пригадує собі, що спочатку 1950-х років а Америці ще всевладно панував стиль, складений із симбіози готики, ренесансу й академізму, що, головно в українських церквах, давав враження чогось чужого. Ми мали і маємо тут свої власні традиції, але введення їх на американському континенті забрало цілі десятиліття часу.

Леонід Перфецький - Ілюстрація до модернізованої "Енеїди" Івана Котляревського.

Леонід Перфецький – Ілюстрація до модернізованої “Енеїди” Івана Котляревського.

Перфецький був свідомий цього комплексу і„ як це показують його праці в церкві Св. Духа, з самого початку пробував скерувати своє малярство в тому напрямку.

Проте, найбільшим сутомистецьким досягненням Леоніда Перфецького в ділянці релігійного малярства є серія його проектів до останньої книги Нового заповіту — Об’явлення св. Івана Богослова, званого Апокаліпсою, що дає: містичний образ кінця старого світу перед остаточною перемогою християнства. Мистець пророцькі кінцесвітні мотиви Апокаліпси поєднав з нуклеарними проблемами нашої доби, якій загрожує не тільки кінець старих поганських вірувань, але й існування самої нашої планети. В 24 майстерних картинах мистець зобразив кошмарні епізоди космічного руйнування, і це нове зображення старої, але вічноживої теми надає цим мистецьким творам особливої глибини й актуальности. Нам не відомо, де і чи взагалі мистець плянував виконати свої проекти на стінах якоїсь церкви, але нам важливо ствердити ту вдумливість і серйозність з боку мистця, з якими він підійшов до своєї теми, поширяючи межі релігійного мистецтва і переносячи духа старого світу в нашу сучасність. Тому теж треба уважати цей апокаліптичний цикл другим апогеєм мистецької творчости Перфецького.

Ідеалом кожного українця, якому на серці лежить доля української культури, є мати в столиці своєї країни національний музей, у якому були б збережені і показані народові твори чільних майстрів українського мистецтва. В сучасних умовах такий музей ще не можливий, тому добре, що численні твори мистців, яким місце в такому музеї, зберігаються поза межами України. До тих мистців належить і Леонід Перфецький, воїн і мистець, що зафіксував свою добу у правдивих і живих творах, здібних хвилювати людські душі.

Святослав Гординський, 1990

Share This