Художник Стас Волязловський колекціонував особливі листівки ХХ століття: романтичні та розфарбовані вручну. Публікуємо ексклюзивну добірку цих листівок, а також інтерв`ю Олени Афанасьєвої з Волязловським, з херсонського журналу КОФЕIN за 2007 рік. 

Матеріал підготовлено за підтримки Grynyov Art Collection

Звідки вони взагалі взялися?

Такі листівки випускали, починаючи від 20-х років і аж до 80-х. Їх робили вручну, звичайним фотодруком і потім підфарбовували, ретушували. Зазвичай це “виробництво” було зовсім кустарним і відбувалося на “конспіративних” квартирах. Але були й цілі артілі в колекції є листівка, яку випустила “Фотоартіль імені Другої П’ятирічки”. У повоєнні роки робилося багато передруків з німецьких, австрійських листівок т.зв. “трофейних”. Але є і наші очевидно, у когось на квартирі робилися постановочні фотографії. Аж до перебудови таку продукцію продавали в поїздах глухі. Але потім прийшов час кооперативів і квартирна листівкова мануфактура закінчилася.

Складно їх збирати?

Зараз такі листівки справжні раритети. Їх збереглося дуже мало, тому що люди їх не цінують і викидають на них немає старої марочки, штемпеля з царським орлом, текст без “ятей”. Одним словом, вони не виглядають дореволюційними, до того ж, зроблені з фотопаперу, який тріскається і ламається. Але можна знайти рідкісні екземпляри в купі старих фотографій навіть на нашій херсонській барахолці. Звичайна їх ціна від 50 копійок до 1 гривні, але продавці в мені відразу впізнають колекціонера і вимагають більше. Іноді доводиться викладати до 5 гривень.

Давно почав збирати колекцію?

Усвідомлено і цілеспрямовано порівняно нещодавно. Але пам’ятаю, що у моєму житті вони вже були. Коли мені було років 19, я продав альбом з такими листівками і купив джинси на Забалківському ринку. Досі шкодую. Там були листівки з Німеччини тітка, яку під час війни угнали німці, працювала на авіазаводі в Штутгарті та привезла з собою багато листівок. Там були німецький кіч і романтизм: суцвіття, дівчатка і овечки, дівчата і барони всі листівки теж підфарбовані, але зроблені краще, ніж наші. Тексти ті ж, що і у нас, але німецькою мовою, написані таким готичним шрифтом. Тоді весь альбом продав і досі шкодую!

В чому ж родзинка цієї колекції? В чому кайф?

По-перше, малі тиражі листівка могла бути випущена в тиражі кілька десятків штук, і все підфарбовано вручну. По-друге, сюжети вони повторюються, але, наприклад, пара закоханих може бути виконана кожним автором по-своєму. По-третє, цікаво читати написи. Це ж класика! Наприклад, “Жду ответа как соловей лета”. 

Ти якось колекцію класифікуєш?

Умовно листівки можна розділити за написами і сюжетами: пам’ятні листівки (“Привіт з Ялти” тощо), вітальні (новий рік, день народження), любовні сюжети — “На довгу пам’ять”, “Він і Вона”, “Згадуй мене”. Цікаво, що образи романтичних закоханих абсолютні капіталістичні чоловіки набріолінені, з квіточкою в петлиці, з підфарбованими губами і очима, плюс ретуш усе це зовсім розходиться з класичним образом радянської людини. Затяті комсомольці не повинні були мати таке у себе в гуртожитку: ці листівки вважалися непманська мистецтвом, обивательством, міщанством, моветоном. За них могли на комсомольських зборах гарненько розкритикувати. Ось казали, що сексу в радянській країні не було але досить подивитися на цей народний гламур», щоб відчути його чуттєвість. Ці листівки явний спосі еротичного спілкування! Багато про що говорить, наприклад, напис “На пам’ять про нашу зустріч в Єсентуках”. Очевидно ж, що там був курортний роман! Пізніші листівки це фотозапрошення на весілля, з віньєтками, тобто коли в сюжети (стіл з шампанським) вставляли чиєсь обличчя.

Ти можеш пояснити собі, і нам також, чому ти захопився збиранням саме такого мистецтва?

Збирати такі листівки це майже те ж саме, що збирати наївне мистецтво; це можливість доторкнутися до часу. Виявляється, поки ми були піонерами, у дорослих існувало паралельне життя, про яке ми не знали, але воно було! І сьогодні воно мені здається більш справжнім і правдивим. 

Олена Афанасьєва, журнал КОФЕIN, №7 — 2007

Переклад з російської Катерини Лебедєвої, 2020

 

Translate »