БОГ ЗНА - АЛЬБОМ УКРАЇНСЬКОГО НАЇВУ


Придбати зараз

З давніх давен на Україні розвивав­ся своєрідний вид народної декоратив­ної скульптури — ліплення з тіста різноманітних звірів і птахів. Народна скульптура з тіста — це не тільки ку­лінарне мистецтво. Вона втілює у собі яскраво виражені риси художньої творчості народу.

Виникнення скульптури з тіста по­в’язане з первісними обрядами та на­родними звичаями. Етнограф М. Ф. Сумцов у формах і прикрасах весільного хліба у вигляді сонця, місяця і зірок вбачав пережитки стародавнього обож­нювання небесних тіл. Соляр­ні знаки ввійшли до орнаментальних прикрас народного печива. Їх малю­вали або викладали з джгутиків тіста на фігурних пряниках та короваях.

Обрядове вживання виробів з тіста має давню історію. Слов’яни приноси­ли жертвенний хліб своїм ідолам. Жертвування богам виробів з тіста появи­лось у період введення землеробства. Воно прийшло на зміну старовинному пастушому обряду вбивати живих тва­рин. Щоб така заміна здавалась правдо­подібною, обрядовому печиву почали надавати форму тих тварин, які рані­ше призначались для жертв. Згодом первісне значення цього культового обряду зникло, але в побуті народу надовго залишився звичай випікати фігурні калачі, шишки та святкове ве­сільне печиво у вигляді гусок, качок, голубів, жайворонків тощо.

Цікавий зразок такого печива зберіг­ся в одному з музеїв. Це калачик у вигляді трьох качечок. Як і в інших творах народного образотворчого мистецтва, стилізація художньої форми тут зумов­лена властивостями матеріалу (тіста) і технологією виробництва. Подібні ка­лачі ще й досі роблять у західних областях України.

Пряник. Чернігівська область, 1924 рік.

Багато пластичних прикрас мав тра­диційний весільний хліб-коровай. Всю його поверхню обліплювали шишками, ліпним орнаментом, а також зображен­нями голубів, качок, гусок, яких роз­міщували по двоє, “щоб наші дітки в парі були”. Незважаючи на перевантаження короваїв ліпним декором, ці фігури не губились серед нього, виділяючись з-поміж численних вензелів і розет своєю суцільною, деко­ративно узагальненою формою.

Невичерпна фантазія і високий художній хист українського народу виявився у формі і декорі пряників. Привабливі, як іграшки, вони мають приємну для ока форму і відрізняють­ся веселими барвами прикрас.

Як вид народного образотворчого мистецтва пряники споріднені з об’єм­ною скульптурою. Неодмінними скла­довими частинами художнього образу в них служить тривимірна форма і си­лует. Але разом з тим зображення в них розгортається площинно, як у рельєфі, і важливу роль відіграє колір. Усе це надає пряникам своєрідності, відрізняв їх від інших витворів народ­ного мистецтва.

Пекли пряники майже в усіх облас­тях України, в містах і селах. Вони були продуктами колективної творчості майстрів різьби по дереву та пекарів. На дошці з твердого листяного дерева різьбяр вирізував форму. Окремі пря­ничні дошки мають самостійне худож­нє значення як досконалі зразки вір­туозної різьби по дереву.

Однак різьблення дощок — це лише один бік творчого процесу. Далі наста­вала черга пекарів. Вони робили і ко­льорове оздоблення. Найчастіше тісто фарбували в рожевий або жовтий колір. А коли дерев’яна форма не мала орнаменту, його робили самі, покри­ваючи печиво кольоровими завитками за допомогою вузьких смужок крох­малю, змішаного з цукром, та тонких джгутиків тіста. Цим доповнювався і збагачувався задум різьбяра.

Тематика фігурних пряників не дуже різноманітна. Вона така сама, як і те­матика керамічних іграшок. Це пере­важно зображення вершників, козаків, жінок, а також свійських та фантас­тичних тварин і птахів. Проте це неве­лике коло тем має безліч варіантів, бо кожна місцевість мала свої традиції і свої технічні прийоми випікання. На жаль, вивченню українських пряників стає на перешкоді майже повна від­сутність давніх зразків, тому що ви­роби з тіста непридатні для довгого зберігання. Цю прогалину якоюсь мі­рою заповнює прекрасна колекція роз­фарбованих гіпсових зліпків, зроблених науковими працівниками Державного російського музею у Санкт-Петербурзі з пря­ників, зібраних під час наукових експе­дицій у 1902—1919 та 1922—1927 роках.

Пряник. Київська область, 1927 рік.

Ознайомлення з цією збіркою наво­дить на думку, що українські пряни­ки мають дуже давнє походження. Во­ни зберегли до нашого часу образну основу прадавнього слов’янського мис­тецтва. Справді, у художньому тракту­ванні пряників, виконаних у вигляді жінки, коня або птаха, відчувається відгомін народних міфів. Не випадко­во багато з них прикрашено солярни­ми знаками. Деякі пряничні персона­жі подібні до образів слов’янської бо­гині землі Берегині та її незмінних кінних охоронців, з зображеннями яких можна познайомитись у північноросій­ських вишивках, де вони утримались до XIX ст. Порівняння з цими зображеннями напрошується само по собі, коли ди­вишся на пряник з м. Острополя Старокостянтинівського району Київської області, який має дуже узагальнені обриси жінки, подібної до старовинного ідола. Головним елементом художнього оформлення цього пряника є велика розетка, подібна за формою до соляр­них знаків, якими народні вишиваль­ниці північних областей Росії прикра­шували зображення Берегині.

Ще ближчу аналогію зі згаданими міфологічними зображеннями можна знайти у пряниках Чернігівської об­ласті, виконаних у вигляді вершників. І там і тут кінь зображений у профіль, а тіло вершника розгорнуте фронталь­но. Трикутні обриси людської голови свідчать про те, що колись вершника зображували в шоломі.

У створенні нових образів значну роль відігравала творча ініціатива без­посередніх виконавців печива. За допомогою ліплення майстри По­ділля надавали пряникам побутових рис. Фігуркам жінок вони доліплювали характерні елементи сучасного костю­му (комір, фартух, великі гудзики) або зображували їх зі сповитим немов­лям на руках. Часом ліплення допов­нювалось червоними штрихами пензля, яким намічали очі, ніс, рот.

Українські народні пряники — це ду­же цікавий вид народної творчості. З історії вітчизняного народного мис­тецтва вони займають місце поряд і художньою різьбою по дереву та де­рев’яною і керамічною іграшкою, до яких вони наближаються характером образів.

Скульптура з тіста ще мало вивче­на як вид народного образотворчого мистецтва. Досі вона цікавила переваж­но етнографів. Однак, як видно, у ній яскраво виявляється художня обдарованість народу. Саме тому цей ори­гінальний вияв народного таланту заслуговує па серйозну увагу мистецтво­знавців і художників. Він займає від­повідне місце в історії української художньої культури.

Олег Чарновський

З книги Українська народна скульптура, 1976 рік.