Художником-новатором увійшов в історію українського мистецтва Олександр Саєнко. Створене ним — героїчний і поетичний літопис України, її славного минулого і дзвінкого сьогодення. О.Саєнко — співець, мистецьке коріння таланту якого сягає в глибини народного життя. Оригінальна творча манера художника, який уміє сказати дуже багато однією точною, “промовистою” деталлю, одним легким штрихом, виразним образом. О. Саєнко у своїй творчості — лапідарний, гранично “сконцентрований”, чіткий, енергійний. Захоплення народним мистецтвом багато в чому визначило стилістику робіт художника. Саме від народних традицій походить його улюблена техніка — інкрустація (“викладанка”, як зветься вона в народі), схожа на своєрідний мозаїчний набір, де за матеріал править солома. У народному мистецтві слід шукати і його любов до чистого, дзвінкого кольору, відчуття монолітної, узагальненої форми.

О.Саєнко, як, мабуть, усі видатні митці, “родом з дитинства”. Народився Олександр Ферапонтович 20 серпня 1899-о року в Борзні на Чернігівщині в сім’ї вчителя-революціонера. У ранньому дитинстві його спіткало велике нещастя: після тяжкої хвороби він назавжди втратив слух і мову. Відтоді його життя — це ще й повсякденне боріння з власним недугом. У постійному спілкуванні з художньою творчістю народу, природою склалися найголовніші, найсуттєвіші риси художницької натури О.Саєнка: романтична натхненність, поетичність, любов до народного мистецтва. Там, де ріс Саєнко,— у мальовничому, замріяному містечку — інкрустація соломою була давньою народною традицією. Нею прикрашали речі побуту — мисники, скрині і скриньки. Хлопець потягнувся до цього мистецтва, душею художника відчуваючи можливість у такий спосіб висловити своє бачення світу, свої думки — адже все, що він хоче сказати людям, спроможні донести витвори його творчої уяви.

Олександр Саєнко - "Реве та стогне Дніпр широкий...", 1964

Олександр Саєнко – “Реве та стогне Дніпр широкий…”, 1964

Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила перед художником шляхи для справжнього навчання. У 1918-у році О. Саєнко розпочинає заняття у Київській художній школі, згодом — у 1919-у — у Миргородському художньо-промисловому інституті. А наступного, 1920-о року здібний хлопець поступає на малярський факультет Київського художнього інституту.

Олександр Саєнко почав творити у бурхливі роки, освячені революційною патетикою. Художники тоді часто зверталися до динамічних форм, яскравих, контрастно зіставлених кольорів, створюючи внутрішній драматизм композицій. Провідною рисою образотворчої мови Саєнка стає тяжіння до гранично ясних форм вислову. Ще зовсім молодий художник починає шукати “ефект величавості”, притаманний справжньому монументальному мистецтву. О.Саєнко опановує різні техніки живопису: олію, темперу, акварель. У станкових портретах 1920-х років (“Портрет Мотрони Саєнко”, “Жіночий портрет”) він утверджує риси монументального живопису. Однак таємницю згаданого “ефекту величавості” митець знаходить у закономірностях взаємозв’язків монументально-декоративного живопису й архітектури. У Київському художньому інституті О. Саєнко вчиться у вдумливого педагога, популярного в ті роки архітектора Василя Кричевського. Після успішного захисту диплома 1928-о року — “Проект оздоби сільради” — він разом з учителем працює над монументально-декоративним оформленням Історичної секції Всеукраїнської Академії наук (ВУАН). Прагнення до простоти і граничної художньої виразності об’єднувало творчі почерки архітектора й художника. Працюючи над оздобленням секції, Саєнко виконує панно “Козак Мамай” — поетичний символ народної пісенності, і панно “Невільники” — мистецьке осмислення художником творчості Т. Г. Шевченка.

Після довгої перерви митець знову повертається до роботи в архітектурі. У 1960-і роки він разом з архітектором Н. Чмутіною виконує декоративне оздоблення бару в київському готелі “Дніпро”.

Співучим художнім матеріалом митця є солома. Її стрункі, стрілчасті стебла утворюють чіткий контур, а природне тепло золотавого кольору дарує безмежне багатство тону, його живу гру. “Той, хто виріс біля землі, хто любить хліборобський труд, збагне закономірність і поетичність Саєнкового золотавого стебла”,— говорив щирий шанувальник творчості художника М. Стельмах.

Київ, Спілка художників України, 1983. 59 сторінок.

Київ, Спілка художників України, 1983. 59 сторінок.

ОЛЕКСАНДР САЄНКО: КАТАЛОГ ВИСТАВКИ

О. Саєнко — новатор у використанні соломи для високохудожніх предметів побуту, меблів. Він довів, що солома цілком придатна і для оформлення інтер’єрів (Історична секція ВУАН), і для створення узагальнено-монументальних образів вождя революції, народних героїв, улюблених письменників. Художник прагне сказати власне слово в ленініані радянських художників. Так, 1938-о року він створює портрет вождя для Київського філіалу Центрального музею В. І. Леніна. Пізніше в окупованій німецько-фашистськими загарбниками Борзні потай різьбить з дуба найулюбленіший образ. Бюст В. І. Леніна встановлено на центральній площі рідного міста зразу після визволення його Радянською Армією у 1944-у році.

Художник кровно зв’язаний з рідною землею і народом, творчість його надзвичайно оригінальна, художньо досконала. В 1936-у році він разом з групою видатних народних майстрів живопису, ткацтва, кераміки за активну творчу роботу та участь у виставці українського народного мистецтва був нагороджений першою премією та дипломом І ступеня. Суперечливими, підчас болючими, були для художника 1950-і роки: він прагне робити твори монументальні, суспільно вагомі, його ж орієнтують на створення декоративно-ужиткових речей. У цей час Олександр Саєнко мистецьки виконує декоративні тарілки і ширми, вибійки й полиці.

Цей період творчості переконливо довів, що ані малий розмір його робіт, ані їхня ужиткова направленість неспроможні були приховати саму суть художника-монументаліста, людини високоосвіченої, справжнього патріота Вітчизни, здатного виконувати найвідповідальніші соціальні замовлення. Творчість О.Саєнка розвивалася й розвивається цілком у руслі української культури. Найулюбленіший, найближчий — Шевченко-поет і Шевченко-художник. Серцю художника близька й дорога творчість О.Корнійчука, М.Бажана, М.Стельмаха, О.Гончара, М.Іщенка. Його творчість, пройнята філософією ствердження життя, ліричною пісенністю.

Олександр Саєнко - Квітка кохання, 1980

Олександр Саєнко – Квітка кохання, 1980

Конкретний зв’язок О.Саєнка з українською культурою, з його рідною Борзною визначив суть біографії і творчого життя художника. Саме життя відкрило йому чарівність зелено-золотавого поля, хмари квітів на борзенських луках, стиглу розкіш дерев. Митець у своїх творах звертається до інтелектуального досвіду свого глядача, здатного узагальнювати і зіставляти. Ось одна з перших робіт — панно “Минуле”, своєрідний роздум про долю народу. Розлоге дерево ділить композицію на дві рівні частини. У лівій відображена підневільна праця на панських ланах. Дві виразні жіночі постаті— в’язальниця і жниця, а поруч — наглядач. Гадюкою в’ється у нього в руці нагайка. У правій частині гротескно зображені ті, хто користується наслідками праці — п’яний пан у кріслі і пихата пані з пуделем. Динаміка і знайдена гармонія у взаємовідносинах різних за розміром постатей, вміле вплетення рослинних мотивів створюють єдину площинну композицію, декоративну за формою і глибоку за змістом. А ще — виконане майже через двадцять років — панно “Золота Україна”. Гостра композиція, емоційна звучність кольору, врівноваженість частин ріднять ці твори, а основна ідея — велична єдність людини праці з природою—набуває в центральній фігурі жінки, завдяки внутрішній значимості її образу, монументального узагальнення.

Оптимістична звучність кольору, поетичність його, міцний рисунок, розкішні рослинні мотиви, вирішені кожного разу по-новому, напрочуд виразна пластика виконання притаманні творам Саєнка. Це і панно “Козак Мамай”, “Святковий день”, “Гуси під вербою”, і декоративні полиці “Свято врожаю”, “Колгоспний достаток”, “Піонерський табір”.

Лише сильна особистість і незаперечний талант можуть так подати узагальнений образ життя, як це робить Олександр Ферапонтович. Його твори “Дума про хліб”, “Вітряк”, “Квітуча земля”, “Золота Україна” — справжній світ людини, теплий, добрий світ праці.

Вільно, органічно, невимушено поєднується тут реальність і казка, сьогодення і минуле. Саєнко узагальнює образи, робить їх площинними, не втрачаючи переконливості життєвої правди.

Ефекту життя, ефекту руху художник досягає тонко інсценованим ритмом. Постаті ніби застигли у позах, що вказують на рух, але вони рухаються лише у загальному хоровому ритмі композиції з її декоративно-килимовим ландшафтом і площинною манерою саєнкового просторового мислення.

В історичних портретах-картинах “Семен Палій з люлькою — герой Полтавської битви”, “Іван Сірко” та інші — герої суворі, величні, сповнені власної гідності. “Канву малюнка” соломою О.Саєнко, як завжди, веде мелодійно й віртуозно, виразно сполучаючи її м’який золотавий блиск з матовою глибиною інших кольорів (зелених, синіх, червоних). Орнаментика вбрання героїв — типово саєнківська — органічна у загальному килимово-площинному рішенні панно.

О.Саєнко мислить і працює як художник-монументаліст. І як майстер станкової картини він надає глибокого змісту, психологічної виразності створюваним образам. Отже, у кращих Саєнкових творах в органічному синтезі поєднуються монументальні і станкові ознаки мистецтва. Таке взаємопроникнення і взаємозбагачення видів і жанрів мистецтва є характерною тенденцією сучасного художнього процесу.

Своєрідність образотворчої мови Олександра Саєнка — у тяжінні до тематичних циклів, до повторів окремих образів і елементів (птахів, звірів, верб), що переходять з твору у твір, ніби єднаючи їх у непорушне ціле. У величному монументальному панно “Дума про хліб” органічно об’єднані і знайомі з попередніх робіт образи, і зовсім нові, наприклад, дотепно, з доброзичливим гумором вирішений дідуган-вітряк, що асоціюється з хліборобською справою і є змістовним і композиційно ритмічним центром панно.

олександр Саєнко - Меблі, інкрустовані соломою, 1980

Олександр Саєнко – Меблі, інкрустовані соломою, 1980

Творчість — це та найпотаємніша галузь людської діяльності, у якій відбуваються тонкі, часом невловимі зрушення. О.Саєнко, досягнувши визнання своїми монументальними роботами, наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років повертається до декоративного панно та речей декоративно-ужиткових: килимів, керамічних декоративних мисок і тарілок (глина, розпис ангобами, глазур), вибійок (полотно або шовк, олія), інкрустованих соломою меблів. Він, як і у молоді роки, прагне, щоб усе оточення людини було гармонійним, красивим. Надаючи перевагу улюбленому матеріалові — соломі— митець охоче працює з деревом, глиною, вовною. І важко уявити розвиток українського радянського килимарства без творів О.Саєнка “Козенята під деревом”, “Щедра осінь”, “Червона калина”, “Квіти України”, позначені гармонійною довершеністю композицій, багатством ритмів, ніжним колоритом.

В останні роки художник усе частіше виставляється (“…И нарекоша имя ему Киев” — так зветься монументальне панно, експоноване на виставці, присвяченій 1500-річчю Києва), або разом з дочкою працює в архітектурі (оформлення Будинку культури в Бресті, Будинку культури заводу “Точелектроприлад” у Києві). Їхній творчий дует став закономірним наслідком тієї щирої, вірної, самовідданої любові, яка поєднала батька і доньку. У Саєнків підростає ще один майбутній художник — Леся. Та чудова естафета поколінь, що здавна була ознакою народного мистецтва,— триває й у нашому сьогоденні.

За плідну творчу роботу митця неодноразово було відзначено урядовими нагородами, почесними грамотами. Великий мистецький шлях пройшов Олександр Саєнко, і тепер, коли осягаєш його, переконуєшся: творам художника судилося жити довго і надавати наснаги багатьом поколінням.

Наталія Велігоцька, 1983

'
Share This