Фотокнигу Софії Яблонської видано накладом у 100 екземплярів

Фотокнигу Софії Яблонської видано накладом у 100 екземплярів

Софія Яблонська - мандрівниця, письменниця, кінодокументалістка; єдина українка, яка у 1930-х роках об`їздила усю Азію та інші екзотичні країни. Ця книга вперше презентує Яблонську як талановитого фотографа.
Придбати зараз

ОЛЕКСА БАХМАТЮК

1820–1882

Олекса Бахматюк

Олекса Бахматюк

Народний майстер художньої кераміки. Серед його творів: миски, горнята, дзбанки, кухлі, свічники, куманці, баранці з підвазонниками на спині, макітри тощо, розписані кольоровими ангобами в техніці ріжкування. Виготовляв кахлі для печей, коминів, на яких зображав жанрові сцени з життя гуцулів, героїв народних дум, казок, легенд. Основа розписів Бахматюка – ритування по сирому побілу черепка; кольори – зелений, червоно-коричневий, і жовтий на білому тлі.

Народився Олекса Бахматюк 10 грудня 1820-о року в селі Косові, що на Гуцульщини. Його батька Петра у метричній книзі про народження сина за­писано як Бахматника. Втім, їхнє прізвище весь час зазнавало змін: то вони Бахматники, то, коли Олексі довелося підписувати власні кахлі на продаж, він видозмінює його на “Бахміцького” чи “Бахмінського” то­що. Односельці звали сусіду Бахматюком. Під цим прізвищем Олекса й знаний у літературі.

Гончарної справи навчався у батька, пізніше – у найкращого косівського гончаря І. Баранюка. Лишилися записи про одруження Олекси Бахматюка 1845-о року та про початок самостійного гончарювання — від батькової смерті 1851-о року.

Попри обмежену біографічну інформацію, гончар із Косова був вельми попу­лярною постаттю. Перш за все, вдячності й слави зажив володар вогню й барв серед численних покупців із довколишніх сіл і проїжджих із-за кордону, через яких палахтлива Бахматюкова кераміка потрапляла й на етнографічні виставки: ім’я талановитого майстра знаходимо в катало­гах учасників виставки у Відні 1873-о року, де його твори здобули високу оцінку фахівців. На Етнографічній виставці в Коломиї 1880-о року Бахматюк експонує миски, полумиски, ліхтарі (свічники), глеки, куманці, макітри, баранці з горщечком на спині (для квітів), грубку і навіть цілу селянську кахле­ву піч… На виставці побував австрійський цісар Франц-Йосиф, який, за­хопившись виробами майстра, закупив кахлеву піч.

Ім’я Олекси Бахматюка зажило популярності ще й тим, що 1879-о року дирекція Львівського міського музею художнього промислу замовила в нього чимало різних виробів. Ця найбільша збірка творів Бахматюка й нині зберігається Музей етнографії та художнього промислу у Львові.

Залишилися також невеликий портретний опис гончаря Олекси Бахма­тюка та штрих до його праці. Сучасники розповідають, що він був мало­го росту, непоказний зовні, просто вдягнутий. Серед косівських гончарів користувався повагою й багато років очолював гончарський цех. До ро­боти він брався весело, тримаючи коротку гуцульську люлечку в устах. Розмовляв голосно, на самоті любив розважувати. “Що то таке буде? запитував себе й відповідав: Може, заєць, може, квітка, а може, які узори…”

Книги про Олексу Бахматюка:

Статті про Олексу Бахматюка:

Українські художники

Всі художники
'
Share This