ФЕДІР ГЛУЩУК

1925–2009

Федір Глущук

Федір Глущук

Федір Глущук – плакатист за покликанням. В його доробку є книжкова й станкова графіка, він пробував свої сили і в монументальному мистецтві, створивши 1967 року, разом з В. Задорожним та В. Перевальським, вітраж для Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, присвячений великому Кобзареві. Та саме в плакаті найповніше розкрилися самобутній хист і зріла майстерність художника.

Глущук народився в селі Старостинцях на Вінниччині, в сім’ї хлібороба, і змалку пройшов школу виховання працею. Робив у полі, теслярем у ремонтній бригаді, був обліковцем, завідував сільським клубом.

Провчившись півроку у Львівському поліграфічному технікумі, Глущук вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Тут, на факультеті прикладної графіки, він на­вчався рисунку у В. Манастирського, акварельного живопису — у Р. Сельського, композиції — у С. Гебус-Баранецької та О. Шатківського. 1951 року факультет було закрито, а студентів переведено до Ки­ївського та Харківського художніх інститутів. Глущукові випало вчитись у Харкові. Тут його вчителями були В. Сизиков та О. Селезньов.

1954 року, переїхавши до Києва, Глущук виконав твір “Люби справу — майстром будеш”, який незабаром був від­значений другою премією республіканського конкурсу на кращий полі­тичний плакат. Федір Глущук шукає національної своєрідності в характері, в типажі своїх героїв, у звучності кольору, який з початку 1960-х років у багатьох творах художника стає одним з найсильніших засобів виразності, набуваючи глибокої змістовності та ве­ликої емоціональності. Щодо цього характерні три його плакати 1960 року: “Розпочалися жнива — закачуй рукава”, “По ланах широкополих поведем ми кораблі” та “У нас є правило одно: друзів — за стіл, ворогів — на дно”, які приваблюють гострою характерністю образів та дзвінкістю барв. Людина була й залишається єдиним героєм творчості Глу­щука. Саме через образ людини, її обличчя, її постать, завжди виразні, сповнені живого чуття, розкриває й доносить він до глядача актуальні ідеї сучасності. Прагнучи узагальнення, монументалізації образу, Глущук відповідним чином добирає художні засоби. Ми зустрічаємо в нього і прямий відгук фреско­вого живопису (“Шана матерям героїв-воїнів”, 1974), інтерпретовану гра­фікою скульптуру (“30-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників”). Та нерідко він домагається мону­ментальності суто графічними засобами. Прикладами цього є плакат “Тарас Шевченко” (1960), в якому майстерно застосовано “валлотонівський” ефект контрастного зіставлення великих площин чорного й білого.

Плакати Федіра Глущука, як правило, афористичні. Їх сюжет, ретельній розробці якого художник надає великої уваги, простий, але завжди міст­кий. Важливу роль відіграють у ньому точно дібрані промовисті деталі. Глущук — май­стер самобутній, оригінальний, несхожий на інших. Його внесок у мистец­тво українського плаката вагомий.

Українські художники

Всі художники
'
Share This