ПЕТРО КАПШУЧЕНКО

1915–2006

Петро Капшученко

Петро Капшученко

Народився 27 вересня 1915 року на Катеринославщині (зараз мікрорайон на заході Дніпропетровська) в селянській родині. Навчався на скульптурному відділі п’ятирічного художнього училища в Дніпропетровську в класі професора Миколи Погрібняка. В училищі товаришував з Василем Бородаєм. 1939 року завершує навчання. На початку німецько-радянської війни працює в Тернопільському театрі. Під час війни опинився на примусових роботах у Німеччині, де працював у сільському господарстві. В 1945—1949 роках знаходився в таборі переміщених осіб в Реґенсбурзі (Баварія).

Від 1949 до 1963 року жив у Аргентині. В Буенос-Айресі працював вантажником, модельником на фабриці кришталю. Вдосконалюючи техніку малої камерної пластики, створив оригінальні скульптурні композиції з теракоти й кераміки. Згодом митець став відомим в Аргентині як Педро Енко (ісп. Pedro Enko) та був вшанований нагородами.

1963 року на запрошення професора Петра Мегика, засновника та керівника Української Мистецької Студії, переїхав до США, мешкав у Філадельфії, викладав скульптуру та кераміку в Студії. Після 1991 року творчість Петра Капшученка повертається в Україну. В Києві влаштовуються три персональні виставки скульптора .

Капшученко – автор понад 7000 мініатюрних скульптур з теракоти, бронзи, порцеляни, дерева. Улюблені теми для зображення — вершники та коні в русі ; козацький та народний побут, особи з простого люду: козаки, бандуристи, гуцули, рільники, рибалки). Зодчий пам’ятників митрополитові Василю (Липківському) (відкритий і освячений 23 жовтня 1983 року) та Великій княгині київській Ользі (відкритий і освячений 16 серпня 1987 року) в українському церковно-меморіальному комплексі св. Андрія Первозваного в Саут-Баунд-Бруці (Нью-Джерсі).

2005 року Музею гетьманства в Києві скульптор передав бронзове погруддя Івана Мазепи, яке він створив у дарунок киянам.
Петро Капшученко належить до покоління, яке формувало свій світогляд, життєві позиції в полум`ї Другої світової війни, а уже в повоєнні роки брало активну участь у мистецькому процесі тієї доби. Життєва доля не була ласкавою для Капшученка; він виборював своє щастя, право на красиве життя у щоденній боротьбі. Але творча доля художника одразу склалася щасливо: молодий скульптор одержав визнання на перших виставках, і симпатії глядача були для нього великою підтримкою.
Де не бував Петро Капшученко, у різних країнах, – в Україні, Німечині, Аргентині, США, – скрізь він творив з вірою в незалежність України, думав і дбав про розвиток українського мистецтва в умовах еміграції. Пластика Капшученка збагатила мистецтво України другої половини ХХ століття і зайняла в ньому поважне місце, незважаючи на те, що скульптор жив поза її межами. Натхнення, інтуїція, неоромантизм, – ось провідні риси його творчості.

Translate this page:

Українські художники

Всі художники
Translate »