Фотокнигу Софії Яблонської видано накладом у 100 екземплярів

Фотокнигу Софії Яблонської видано накладом у 100 екземплярів

Софія Яблонська - мандрівниця, письменниця, кінодокументалістка; єдина українка, яка у 1930-х роках об`їздила усю Азію та інші екзотичні країни. Ця книга вперше презентує Яблонську як талановитого фотографа.
Придбати зараз

ОЛЕГ МІНЬКО

1938–2013

Олег Мінько

Олег Мінько

Олег Терентійович Мінько народив­ся у 1938 році у Макіївці Донецької області. У 1965 закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (відділення художнього ткацтва). Вчителі з фаху: Р. Сельський, К. Звіринський, Д. Довбошинський, І. Скобало. З 1982 року працює у тому ж інституті викладачем кафедри ху­дожнього ткацтва.

З 1967 року – учасник обласних і республіканських художніх виставок. Групова виставка творів О. Мінька, Л. Медвідя, 3. Флінти експонувалася в 1982—1983 роках у Львові, Києві, Вільнюсі, у 1986 році — у Москві. У 1990 персональні виставки в Лондоні, Хельсінкі, Брюсселі, Копенгагені, Вашингтоні. З 1988 — доцент Львівсь­кого державного інституту прикладного і декоративного мистецтва; у тому ж році пройшла перша персональна виставка митця. У 1990 Олег Мінько став деканом факультету художнього ткацтва. Працює в галузі станкового живо­пису та художнього ткацтва.

Твори Мінька зберігаються у Львівському національному музеї, Львівській картинній галереї, у Київ­ському музеї Другої Світової війни, інших художніх, громадських установах, а також у приватних ко­лекціях як у нашій країні, так і за кордоном.

Творчість Олега Мінька, по­дібно до періодів людського життя, можна поділити на кілька етапів. Загострений інтерес до подій і явищ буття, притаманний моло­дості, прагнення охопити і відбити їх узагальнену сутність, дати своєрідний згусток людських почуттів відзначають його полотна 1960-х – початку 1970-х років. Вони запам’ятовувались чіткістю компо­зицій, декоративним лаконізмом кольору. їхня мова була співзвучна аскетизму “суворого стилю” шестидесятників з його загост­реною чесністю. Але наприкінці 1970-х років Мінько, ніби втомившись від декларативності своїх героїв, занурюється у світ спокійного світорозуміння. На місце гострої реакції на оточення приходить філософське осягнення навколиш­нього світу, в основі якого лежить зріла мудрість. Зміст його живопи­су цього періоду слід шукати не в літературності сюжету і не в життєвій достовірності деталей, а у сплаві спостережень і пластичного ладу, живописної тканини твору. Трепет життя, відчуття достовір­ності моменту, особлива емоційна заглибленість і зосереджена духовність створюють не просто конкретний образ, а атмосферу буття людини і природи, їх винятко­вого злиття. Світ живопису Мінька – це світ реаль­ний, добре нам відомий і водночас уявний. Часто художник не зобра­жує людину в своїх полотнах, але її присутність, її настрій, її стан завжди відчуваються.

Людина і природа, їх взаємозв’я­зок – вічна тема, яка особливо яс­краво виявляється у пейзажному живописі Мінька. Вивчаючи приро­ду, митець переосмислює і тран­сформує її у своїй уяві, створюючи новий, гармонійний і ясний образ. Пейзажні мотиви в його полот­нах неначе завмирають, відчужені від випадкового. В них створюється картина світу, в якому простота не суперечить складності, конкретне обов’язково співвідноситься з узагальненим, а гармонія не знімає напруженості. Художник, як правило, обирає горизонтальне вирішення композиції – це зобра­ження просторих рівнин, плес озера, де неодмінно є вертикальні акценти: стовпи, дерева, копиці, щогли, паркани-штахетники та ін. Така побудова створює відчуття врівноваженості і спокою.

У творчому доробку Олега Терентійовича багато пейзажів, пов’яза­них з історією, адже в долі людини сплітаються в єдиний вузол мину­ле, сьогодення і майбутнє. Світ, творений художником у його пейзажах, подібний до живого організму: великий і різноманітний у численності елементів, він водно­час являє собою єдине ціле.

Портрет у творчості Мінька зай­має осібне місце. Вдумлива робота над натурою поєднується з її емоційним тлумаченням, реаль­ність з умовністю, створюючи своєрідний магічний ефект. Удава­на випадковість композиції – плід продуманої побудови, котра разом з природністю зображення надає йому відчуття рухомості, внутріш­ньої дії, невимушеної живої ін­тонації. Іноді митець, як в “Автопортре­ті” (1978), вдається до напружено­го світлового контрасту, що поміт­но підвищує гостроту і емоційну виразність образу.

Українські художники

Всі художники
'
Share This