БОГ ЗНА - АЛЬБОМ УКРАЇНСЬКОГО НАЇВУ


Придбати зараз

ІВАН ОСТАФІЙЧУК

1940

Іван Остафійчук

Іван Остафійчук

Народився у Тростянці на Івано-Франківщині у родині карпатських селян. Навчався у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (1957—1960) та Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1960—1965) на відділі текстилю, де викладачами з фаху були Роман Сельський, Ярослава Музика, Карло Звіринський. Ще в студентські роки розпочав виставкову практику, яку згодом поєднав із роботою графіка-ілюстратора. У 1960-х роках спеціалізувався в графіці, малярстві, художньому текстилі й кераміці.

Від 1967 року графічні твори І. Остафійчука потрапляють на міжнародні виставки в Литві, Польщі, Вірменії, Німеччині, Канаді. 1980 року він отри­мує золоту відзнаку престижного Дев’ятого бієнале графічного мистецтва у м. Брно (Чехословаччина). До нього надходять нові замовлення від видав­ництв, з’являються великі графічні цикли “Гуцульські легенди” (літографія), “Літні враження” (туш, перо, пензель). Зростає число станкових композицій, виконаних у складних естампних техніках (офорт, акватинта, резерваж, лавіс), творів експериментального характеру на основі комбінованих технічних за­собів. Етапною працею кінця 1970-х років стає великий цикл монотипій за мотивами українських народних пісень — одна з вершин української графіки другої половини XX століття.

1970-1980-ті пробуджували в Івана Остафійчука й асоціації іншого роду, з більш радикальним, експресіоністичним загостренням форми. Не понижую­чи інтелектуального тонусу, він шукає і знаходить пластичні ключі до візуалізації поетичних текстів Миколи Вінграновського, Ліни Костенко, Івана Драча, пробує відчитати “ядерну” символіку Тараса Шевченка (“В казематі”), тво­рить цикли оригінальних рисунків з історіософським та теософським змістом. Відчутні зміни в “мовному оформленні” художнього думання Остафійчука збіглися з наростаючим дискомфортом у його творчому житті, коли зросло число різного роду докорів щодо його національних заангажувань з боку режимних органів. Це призвело до відчайдушного рішення художника емігрува­ти (спочатку до Хорватії, а потім до Канади), де він мав ряд своїх персональ­них виставок і можливість вийти на новий щабель професійного розвитку.

Повернувшись в Україну 1992 року, Іван Остафійчук сповна відновив усі канали зв’язків з попередніми ідеями свого мистецтва, додавши до основних, графіч­них спеціалізацій, такі творчі галузі, як акварельне та олійне малярство. З роками поставав новий обсяг колекцій авторських праць, який оформився як образно-концептуальна цілість вже у 2000-х й отримав назву “Моя Україна”.
Іван Остафійчук продовжує, уже на рівні знакового мистецтва початку XXI століття, відстоювати фундаментальні вартості українськості як психо­логічної і як морально-етичної категорії.

Translate this page:

Українські художники

Всі художники
Share This