БОГ ЗНА - АЛЬБОМ УКРАЇНСЬКОГО НАЇВУ


Придбати зараз

СТЕФАН ТАРАНУШЕНКО

1889–1976

Стефан Таранушенко

Стефан Таранушенко

Мистецтвознавець, музейник, видатний дослідник української архітектури, декоративного та станкового мистецтва, пе­редусім дерев’яного будівництва, іконо­стасів.

Народився в сім’ї ремісників. Навчався в народному й міському училищі Лебедина, завершив заочно середню освіту в Охтирській класичній гімназії, заробляючи уроками з латини. Потім вступив на слов’янсько-руське відділення історико-філологічного факультету Харківського університету й закінчив його 1916 року з дипломом першого ступеня. Там слухав лекції відомих учених М. Сумцова. Д. Багалія, Ф. Шміта. Одна з перших студентських розвідок — “Українські рекрутські народні пісні”. За конкурсну роботу “Іконографія українського іконо­стасу“, подану під гаслом “Лебідь”, Таранушенко отримав золоту медаль.

Після державних іспитів, за клопотанням Ф. Шміта, Стефана Андрійовича залишають на кафедрі теорії й історії мистецтв для подальшої підготовки до професури. Влітку 1917 р. Таранушенко вирушає у відрядження на Кавказ, щоб досліджувати архітектурно-художні пам’ятки грузинського та вірменсько­го мистецтва. 1918 р. створює в рідному місті виставку української старовини Лебедина; тут з’являються його перші публікації.

У 1917-1931 рр. працює в установах охорони пам’яток мистецтва й культури. З 1918 р. він — старший асистент, у 1920-1933 рр. — завідувач Харківського музею українського мистецтва. Таранушенко влаштовує науково-дослідні експедиції в усі райони України з метою збирання музейних експонатів, для вивчення пам’яток, ознайомлення із сучасною художньою творчістю. Основними у діяльності вченого стають дослідження народного монументального будівництва, сільського та міського житла. Протягом 1920-1923 рр. він оглянув і сфотографував понад 150 старих осель у Харкові та на його околицях. На основі цих обстежень учений видає низку праць.

Незабаром С. Таранушенка призначають доцентом історико-філологічного факультету Полтавського інституту. Водночас він викладас в Академії теоретичних знань Харкова. 1923 р. опублікував роботу “Покровський собор у Харкові”, яку визнали за дисертацію. Після її захисту в березні 1924 р. Таранушенко завідує сектором мистецтва та керує семінаром аспірантів. Із 1924 р. він — дійсний член кафедри мистецтвознавства, а в 1921-1929 рр. — професор Хар­ківського художнього інституту, співпрацює з визначними київськими мистецтвознавцями Миколою Біляшівським, Данилом Щербаківським, Миколою Макаренком, Федіром Ернстом.

У жовтні 1933 р. Таранушенка заарештували за вигаданим звинуваченням, засудили та вислали на Забайкалля. Лише після смерті Сталіна у 1953 році йому дозволили повернутися в Україну, до Києва, стати науковим співробітником Академії архітектури. Стефан Андрійович отримав маленьке помеш­кання на вул. Димитрова, 6. Заборо­ну друкуватися скасували аж у 1957 році, а 5 вересня 1958 президія Харківського обласного суду переглянула його справу та реабілітувала.

У 1960-і рр. дослідник завершує фундаментальну працю, якій віддав майже півстоліття, – “Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України”. 1970 р. автор передав її у видавництво “Будівельник”, але побачила вона світ лише у 1976 році у скороченому вигляді.

Книги Стефана Таранушенка:

Translate this page:

Українські художники

Всі художники
Share This