Валерію Семеновичу Протор’єву, відомому українському художнику-керамісту, випов­нилося 60 років. До цієї дати, у січні 1984 ро­ку, в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва УРСР відкри­лась ретроспективна виставка творів В. Протор’єва та його дружини Надії Протор’євої. Вже багато років художники працюють спільно, разом обдумуючи майбутні твори, разом створюючи їх ескізи. 

Подружжя Протор’євих належить до славної когорти художників радянського декоративно-прикладного мистецтва, які працюють на виробництві. Їхню творчість неможливо відокремити від історії Васильківського майолікового заводу. Художники працюють тут з 1950 року. Робота цих митців сприяла виникненню сучасного високого художнього рівня продукції заводу, становлення і росту його авторитету як одного з провідних підприємств художньої промисловості країни.

На виставці було представлено більше ста творів художників з колекції музею, а також ряд творів зі збірки авторів. Ретроспектив­ний принцип побудови виставки дозволив охопити практично весь творчий шлях мит­ців — від початку 1950-х до початку 1980-х років.

Композиція “На рідних просторах”. Майоліка. 1985.

У 1950-х роках Н. і В. Протор’єви закінчують Київське училище декоративно-прикладного мистецтва, де серед їх учителів були видатні художники-керамісти О. Грядунова і Д. Го­ловко. В цьому ж році вони приїздять на Васильківський майоліковий завод. Це був складний період у роботі підприємства: обмеженість асортименту, низький рівень тех­нології.

Твори художників цього часу — великі де­коративні вази, куманці, тарелі, прикрашені рельєфом або розписом, що відзначаються підкресленою графічністю. Колірна гама об­межена, маловиразна.

Кінець 1950-х років — переломний період у розвитку радянського декоративно-приклад­ного мистецтва. На принципово іншому рівні художники звертаються до надбань народно­го мистецтва, Протор’єви більш сміливо і вільно стилізують форми традиційного рос­линного орнаменту. У творах 1960-х років з’являється строга функціональність форми, лінійна ритміка рисунка, стриманість у кіль­кісному відборі декоративних елементів. Приблизно з середини 1960-х років у творчій манері художників відбуваються суттєві змі­ни, які пізніше склалися у своєрідний «протор’євський» стиль. Художники значно роз­ширюють коло форм, поступово змінюють характер декору. Поруч з рослинними моти­вами, трактування яких стає вільнішим і різноманітнішим, все частіше зустрічається зображення птаха, півня. Зростання рівня технології виробництва на Васильківському майоліковому заводі дозволило художникам збагатити і колірну гаму розписів. Найбільш улюблені їх сполучення — відтінки коричне­вого, поєднані з глибоким червоним, темно-зеленим. Все більше вводяться білий, світло-вохристий. В останні кілька років художни­ки створюють іншу колірну гаму, побудовану на сполученні холоднуватих тонів, де пре­валює білий колір.

Куманець “Курчата мої”. Майоліка. 1983.

На виставці експонувалися різноманітні при­бори для страв і напоїв української кухні, серії мисок, куманці та інші форми посуду, сувенірні вироби, а також великі декоративні миски та вази. Художники дають мискам та вазам поетичні назви — «На щастя», «Вес­на», «Птах золотавий», «Червоні птахи», «Перепілки» тощо.

У творчості Н. і В. Протор’євих є ще одна дуже цікава галузь — це скульптура, в якій вони активно працюють, починаючи з 1960-х років. Художники звертаються ви­ключно до зображення тварин — лева, бара­на, коника, гірського козла, оленя. З часом образ ускладнюється, в ньому все сильніше відчувається елемент фантастичного. Він завжди приваблює відкритістю, мудрою про­стотою, вдалими формами, оригінальністю і добротою.

Н. і В. Протор’єви — неодмінні учасники численних республіканських, всесоюзних, закордонних виставок. Але саме персональна виставка показала багатогранність обдаро­вання митців, дозволила розкрити масштаб­ність зробленого ними як для подальшого розвитку українського декоративно-приклад­ного мистецтва, так і для багатьох людей особисто. Бо, можливо, немає в Україні родини, яка б не мала миски, вази або кух­ля, створеного фантазією і талантом чудових художників — Н. і В. Протор’євих.

Наталія Мішутіна,

з журналу “Образотворче мистецтво”, №3 за 1984 рік. 

 

Translate »