31.

І так людина розділившись на три і пішла трьома шляхами до досконалості, ніби не довіряючи одному якомусь шляху, не будучи впевнена, що знайде у ньому Бога або істину що веде її до досконалості, як благу чи Богуї Але розділившись кожен у шляху своєму знайшов істину та побудував церкву і замість єдиного побудували три єдності істин що сперечаються між собою. В істині думають знайти благо, для цього виробляють її і тому кожне виробництво є благо і не благо, бо його треба робити. Робити благо, робити істину, бо істина у виробництві фабричному ще не досягла того блага, якого досягли Релігія і мистецтво, бо тут кожен робить собі сам благо і розвиває духовний свій початок, фабричні люди роблять блага, якими користуються ті що не роблять їх, тому нові вчення соціалізму прагнуть, щоб всі робили блага для себе в цілому, і той хто не робить їх, не користується ними. Тому церква каже: “той хто не молиться і не робить блага, не потрапить у царство небесне”, фабрика теж оголосила таке же гасло: “той хто не трудиться, не їсть”. Та й інша людина що не робить блага не отримає їх, не буде користуватися царством благ. Для обох роблення благ має значення що вирішує проблему досягнення небесного Божого царства, як блага остаточного. Логічно має бути так, бо поставлена досконалість за мету. Якщо хто-небудь з них скаже, — хочу вічно вдосконалюватися, бути безкінечним, рівно сказати, хочу бути у безкінечному Бозі, бо людина визначила мету свою безкінечністю Бога. Благо Релігії полягає у досягненні небесного царства, в яке людина увійде звільненою від усіх фізичних недуг у всіх смислах тіла і чиста у душі сяде по одній, зі сторін Божого трону; у вічній молитві звільниться від усякої турботи тілесної, бо у небесному царстві досягнута досконалість, де не треба годувати тіло — не треба нічого долати, усе зроблене і подолане, лишається одна духовна дія. Що ж думає досягти фабрика завод — через працю досягти звільнення від праці. На це вказує турбота і прагнення звільнити себе у машині, поки ж вона тільки полегшує працю людини. Якщо через працю людина звільнить себе від праці, то і церква через молитву має у царстві небесному звільнити людину або душу від молитви, бо які молитви можна творити, коли вже все досягнуто і долучено до Бога, тим більше якщо прийняти, що душа є частка Бога. І так у майбутньому у людини не буде ні фабрик, ні заводів, від цього вона позбудеться при досягненні блага; фабрики і заводи більше не будуть виробляти благо, бо воно єдине благо досягнуто у досконалості або Бозі. Таким чином у майбутньому не буде ні церкви, ні фабрики, бо вони були тільки провідниками народу. Таким чином фабрика прагне у майбутньому звільнити людину з усього матеріального, фізичного, більше їй не прийдеться долати матерії. Чи не буде у цьому тотожності з духовною церквою що прагне звільнити душу від тіла як грішної матерії. Але у небі очевидно душі треба буде дійти у молитвах, що ж це буде за дія — буде нове складення молитви через думки про Бога. Чи не буде і в цьому тотожності у фабриці, через яку людина прийде до досконалості дії однією думкою і весь технічний апарат буде рухатися, думка моя рухає моє технічне тіло, усе ж функції виконуються крім моєї думки керуючої, усі функції вийшли з влади моєї думки, і ними не треба керувати. І так вважаю, що фабрично-наукова досконалість прагне до того ж щоб її побудоване виробництво здійснювало усі функції, крім її фізичної, а далі вийшло й з влади думки. В усіх порівняннях як видно, що церква і фабрика йдуть до одного (Бога не вказую місця). Але між ними є велика різниця, різниця у тому, що церква звільняє душу з тіла, визнаючи її несмертною, одні поки душі несуться до неба. Фабрика діє протилежно: душа як би вона не знає, бачить перед собою “наочно” без усіляких “наукових підстав” людини, цю людину вона прагне перетворити в душу; зробити її не матеріальною, а духовною, або духом нового тіла. Готує нове тіло для людини як духовної сили і вийде подоба тієї людини, яку церква розділяє на тіло і душу. Броньоване знаряддя, автомобіль представляє собою невеликий зразок сказаного. Якщо людина що сидить у ньому ще розділена з ним, то просто, тому що дане тіло одягнене людиною, не може здійснювати всіх функцій, сама ж людина, як організм технічний може виконати усі функції потрібні душі і тому душа живе у ньому і виходить з нього тоді, коли функції його не виконуються, якщо б автомобіль був у досконалості виконання всього необхідного для людини, людина ніколи не вийшла би з нього. Ознаки останнього існують у більшому розділенні; напр., гідроплан, повітря і вода вміщені у ньому, і коли буде забезпечене усе, то людина більше не вийде зі свого нового тіла.
І так фабрика та завод збираються людину привести у нове механічне царство, закувавши її тіло як душу у новий одяг чи знаряддя, і у царстві тому людина буде уявна, як нині уявляється форма душі у людині. Церква ж приведе душу у небесне царство; в обох станах буде ще діяти думка, але думка вже не в усьому буде мати владу, деякі збудження лишаться поза нею. І це буде ознакою того, що близькість Бога не далека. Бо думка закінчує свою фізичну роботу і починається царство що не мислить, настає спокій, тобто Бог звільнений від усього творіння, що перебуває в абсолютному спокої. Ніщо більше не потребує Бога, як і Бог його. Він більше не керує технічним своїм царством. І так усе прагне до спокою або Бога як стану що не мислить.