Київ, Мистецтво, 1975. 19 сторінок.

Селище Опішня, що на Полтавщині, один з найдавніших і найвизначніших осередків української кераміки. Опішня роз­кинулася на мальовничій річці Ворсклі, береги якої здавна були багаті на поклади гончарних глин. З незапам’ятних часів тут виготовляли з глини різні вироби: посуд, іграшки, люльки, кахлі, черепицю тощо.

Високого розвитку гончарство Опішні досягло у XVIII—XIX століттях та з розвитком капіталізму, машинної промисловості, з появою предметів побуту фабричного виробництва народні промисли, зо­крема гончарні, стали занепадати.

Відродилася й заново розквітла буйним цвітом опішнянська кераміка, як і все українське народне мистецтво, за радянського часу. Наприкінці 1920-х років було проведено кооперування народ­них митців, стали створюватись гончарні артілі. 1929-о року в Опішні почала працювати артіль “Червоний керамік”, у якій об’єдналися найкращі майстри. Вони виготовляли побутовий по­суд, декоративні вази, іграшки. З кожним роком артіль наби­рала сили, розширювала асортимент художньої продукції. У по­воєнний час вона була реорганізована на завод, що дістав назву “Художній керамік”. Тут обладнано художню лабораторію, ство­рено відповідні умови для успішної роботи. На сучасному етапі опішнянці досягли особливих успіхів.

Найбільш цікавим і характерним для Опішні є традиційний, але по-новому трактований фігурний посуд у вигляді баранців, левів, птахів, барилець, куманців, баклаг. Колись він використо­вувався як ритуальний, мав спеціальне утилітарне призначення, служив окрасою святкового столу. Так, наприклад, наповнений напоєм куманець дарувався на весіллі молодим,— вважалося, що це принесе молодому подружжю щастя. Куманці з різними на­поями нанизували по кілька на руку, коли, обходячи святковий стіл, частували кожного гостя. Керамічні баклаги брали в до­рогу, у похід, прикріпивши їх ремінцем через плече чи на поясі.

У наш час фігурні посудини виконують переважно декора­тивну, естетичну функцію. Їх експонують як твори мистецтва на художніх виставках, використовують для оздоблення інтер’єра, як сувенірно-подарункові вироби. Тому велику увагу приділяють опішнянці художній стороні таких творів. Глиняні баранці, леви, куманці останнього десятиліття — це справді високохудожні де­коративні твори, наділені неповторними, оригінальними мисте­цькими рисами. При певних загальних ознаках кожен з них має характерні індивідуальні прикмети, що досягається умілим вико­ристанням різноманітних художньо-виражальних засобів, техніч­них прийомів і технологічних можливостей.

Пластично довершені фігурні посудини у вигляді левів та баранців створює на заводі “Художній керамік” заслужений майстер народної творчості УРСР Іван Білик. Кожен його твір являє собою цікавий художній образ. Майстер досконало воло­діє секретами гончарства, максимально використовує декоратив­ні властивості глини. Художньо досконалі декоративні посуди­ни— баранці, леви, куманці — виготовляє досвідчений майстер Василь Біляк. Оригінальні вироби подібного характеру викону­ють також Григорій Кирячок, Василь Омеляненко, Володимир Нікітченко та інші художники. Фігурний посуд опішнянські майстри оздоблюють найрізноманітнішим ліпленим декором і покривають кольоровою поливою, найчастіше коричневою та зеленою.

В Опішні продовжують виробляти мальований керамічний по­суд — глечики, макітри, вази, куманці, барильця, тарелі. Вони мають головним чином практичне побутове призначення, а та­кож використовуються як окраса житла. Розписують такий по­суд типовою для Полтавщини орнаментикою рослинного харак­теру, мотиви якої можна бачити на знаменитих полтавських килимах та рушниках. Чудовими майстрами розпису в Опішні зарекомендували себе Марія Каша, Зінаїда Линник, Мотря Назарчук та ін. Над створенням форм для мальованого посуду плідно й успішно працюють Григорій Тягно, Гаврило Пошивайло, Трохим Демченко. Форми опішнянського посуду м’яко округ­лені, мають спокійний силует, гарні пропорції.

Здавна відоме в Опішні і виробництво керамічної скульптури малих форм. Колись фігурки, що зображували жінок, птахів, домашніх тварин, належали до культових предметів. Згодом вони втратили магічне значення і побутували як дитячі забав­ки — свищики або як узагальнені, дещо сатиричні зображення соціальних типів: урядовця, пані, селянина, козака тощо. Ви­значними майстрами малої пластики в минулому були Остап Ночовник, Василь Поросний, Федір Чирвенко. У наш час пре­красну скульптуру малих форм, яка виконує в основному роль характерних сувенірів, створюють заслужений майстер народної творчості УРСР Олександра Селюченко, Настя Білик-Пошивайло, Вячеслав Білик та інші. Показовим для опішнянської скуль­птури є те, що майстри виконують багатофігурні композиції на сучасну тематику, широко використовують мотиви фольклорних і літературних творів. Опішнянська кераміка сьогодні перебуває на піднесенні.

Велику групу майстрів прийнято в члени Спілки художни­ків УРСР. Мистецькі здобутки опішнянських гончарів несуть людям радість, велике естетичне задоволення.

В. Щербак, 1975