Григорій Пецух: тварини ховаються у деревах

Ексклюзив Бібліотеки українського мистецтва

Текст: Катерина Лебедєва

 

Абстракція природи у скульптурі Григорія Пецуха

Лемківський скульптор Григорій Пецух (1923-2008) для своїх скульптур використовував виключно дерево: столітні липові колоди продовжували своє життя у майстерні митця, де починали ходити як ведмеді чи коти. Роботи Пецуха часто нагадують тотеми примітивних народів.

Григорій Пецух ніколи не вдавався до натуралістичного зображення чи деталізації; він різьбить дерево так, ніби рубає сокирою, використовуючи при цьому і природні форми та властивості дерева, такі як шари, кору, тріщини.

“На моє мистецтво впливає, що я перебуваю у горах, форми яких наклада­ються одна на одну, утворюють ритм, – каже майстер. – Якщо дозволяємо усім квітам і деревам рости, то треба дозво­ляти розвиватися усім формам мистецтва… Коли мені потрібно, то роблю абстрактні фігури, потім знову роблю реалістичні. Часом працюю так, що сам не знаю, що це, — реалізм чи абстракція, просто хочу щось творити”.

Біографія

Григорій Пецух народився 23 січня 1923 року у селі Флоринка, в родині селянина Івана Пецуха і Меланії. Дід і батько майбутнього скульптора були паламарями місцевої церкви. Тож, коли Григорій був ще дитиною, батько часто звертався до нього за допомогою: у церкві дзвонити, запалювати свічки, робити кадило тощо. Народна різьба у капличках, на придорожніх хрестах ще у дитинстві надихнула Пецуха.

Під час Другої Світової війни, німці вивезли 17-річного юнака до селища біля Гамбургу. Там хлопець провів п’ять років серед нелюдських обставин: доглядав коней, корів, свиней і навіть спав серед худоби. Але не покидав свого захоплення різьбою. У рідне село повернувся лише у 1945 році. У 1946-у вступив до різьбярської школи у Закопане. Вже тоді роботи Григорія Пецуха почали виставлятися. У 1950 році митець продовжує навчання в Академії Мистецтв у Варшаві. По закінченні Академії у 1955 році призначений професором різьби у Державному ліцеї мистецтв у Закопане.

У 1962 році одружується із Софією Парій, у них народжується син Дарій. Влітку 1965 року митець подорожує до Москви, Києва і Львова, де відвідує музеї та історичні пам’ятки. У Києві Пецуху особливо сподобалися роботи Івана Кавалерідзе та пам’ятник Володимиру над Дніпром.

Григорія Пецуха зараховують до десятки найкращих скульпторів сучасної Польщі, але він є і українським скульптором. Роботи майстра знаходяться у музеях і приватних колекціях Європи та США.

Мистецтво – це пригода

Григорій Пецух казав: “Мистец­тво — це велика пригода. Природа постачає нам щодня щось цікаве; можна дивитися на схід сонця, на гори і на моря. Можемо також безкінечно квітку роздивлятися… У сукуватому пеньку можна викрити живу істоту, щось відняти і щось додати, – і буде мистецька річ!”

Митець часто використовує природні форми старих пнів, якщо вони можуть до­повнити чи проілюструвати якусь його власну композиційну ідею. А ось як він пояснює свою роботу “Дикий кабан”: “Я використав масу матеріалу, пробив брилу дерева візерунками і замкнув цілісність так, щоб показати: тварина у лісі залежить від землі, дерев, від усього оточення”.

Пецуха інтригує таємниця життя. Він виступає за гармонійне співіснування людини з приро­дою. Природа не лише допомагає людині утримати душевну рівновагу, але й сприяє її ду­ховному росту, робить доброю.

Люди

Серед робіт Пецуха фігурок людей не менше, ніж фігурок тварин. Однією з першою відомих робіт Григорія Пецуха став портрет українського митрополита Андрея Шептицького. Митець виконав барельєф на дошці з липи і подарував митрополиту цей твір. Пізніше Пецух створив портрети Тараса Шевченка, Івана Франка; вирізьбив у 1972 році портрет-барельєф Богдана Лепкого на Раковицькому цвинтарі в Кракові. Зробив пам’ятники на могилах своїх батьків.

“Світ ці­кавий і вартий того, щоб жити, щоб лишити свідоцтво свого життя для інших людей”, – казав майстер.  

Translate »