Корейські демони Миколи Бутовича

Ілюстрації Миколи Бутовича до “Кореанських казок”

Микола Бутович (1895–1961) належить до плеяди найвизначніших українських графіків першої половини ХХ століття. Незважаючи на те, що з кінця 1940-х років митець жив у США, він відомий ширшому колу спеціалістів, ніж, наприклад, Віктор Цимбал. Бутович був не тільки майстром декоративної графіки, а й живописцем, карикатуристом, автором епіграм, рекламних плакатів, театральних декорацій, письменником-мемуаристом. Він прожив насичене творче життя; під час Визвольних змагань 1917–1921 ще й встиг послужити в Армії УНР.

Період 1928-1930-х років, коли Микола Григорович жив у Парижі, – один з найменш досліджених у його житті. Хоча у ті часи у французькій столиці вправлялося в мистецтві чимало вихідців з України. Про Бутовича відомо лише, що у 1929 році його твори було прийнято до престижного “Осіннього салону”, а також що він працював у кінопідприємстві – малював рекламні плакати. У той же час він створює серію офортів “Париж”, завершує серію рисунків та акварелей з Підкарпатської України, виконує дереворити до гоголівських “Старосвітських поміщиків”. Кілька останніх навіть надсилає до Львова, до митрополита Андрея Шептицького, з яким багато листувався та у якого час від часу просив фінансової допомоги.

Чому нас цікавить саме цей період життя Бутовича? Очевидно, що саме у 1928-1930 роках у Парижі він і намалював серію ілюстрацій до книжки “Кореанські казки”, яка вийшла у львівському видавництві “Світ дитини” у 1930 році. Зрілий вже художник, який на той час встиг повчитися у Празі, Лейпцигу, Берліні. Перші книги з його оформленням почали виходити у 1922 році. Як і інші українські художники, які, перебуваючи за кордоном, продовжували співпрацювати з українськими видавництвами, Бутович, вирогідно, надсилав свої твори до Львова поштою (як і Шептицькому).

Чому саме корейські казки? Бутович з самого початку свого творчого шляху любив казки, той позареальний світ з витворами нових світів, часів, просторів.

У підлітковому віці Микола Бутович приятелював з племінником Миколи Гоголя та деякий час жив у гоголівському маєтку Василівка, а у Парижі, як вже зазначено вище, ілюстрував Гоголя. До речі, Гоголя ілюстрували інші українські парижани – Софія Левицька, Василь Хмелюк, Микола Кричевський.

А Бутович ще у 1924 році у Лейпцигу видав невеликий за обсягом альбом дереворитів під назвою  Ukrainische Geister – “Українські духи”. Тема демонології, казкової фантасмагорії, надприродного була провідною у творчості Миколи Григоровича протягом усього життя. До речі, ілюструвати “Енеїду” він почав ще у 1920-х і час від часу робив це протягом наступних десятиліть (роботи ці і досі невидані). Провідними колегами, у тому числі Павлом Ковжуном та Робертом Лісовським, Бутович вже на початку своєї кар’єри був визнаний майстром шрифтової культури та майстром композиції обкладинки.

Тож з впевненістю можна стверджувати, що ілюстрації до “Кореанських казок” (Львів, “Світ дитини”, 1930) – по-перше, маленький шедевр художника, по-друге, екзотична варіація на тему міжнародної демонології. На одній із картинок герої проїздять повз могилу, що налаштовує на “потойбічний лад”, на іншій з неба злітають “дві гарні мешканки”. Ще на одній бачимо морського царя, а на іншій – щось на кшталт Лох-Несського чудовиська. Цікаво аналізувати ілюстрації Бутовича до “Кореанських казок” і з суто графічної точки зору – помітні орнаментальність; одна й та сама черепаха спершу з’являється чорною, згодом – білою.

Незважаючи на певну жорсткість як корейських казок, так і української демонології, ілюстрації Бутовича завжди позитивні. “У мотивах казок мистець бачив, що добро переважає, місця для зла не вистачає, – пише мистецтвознавець Олександр Федорук у своїй книжці “Миколи Бутович. Життя і творчість” (Київ-Нью-Йорк, 2002), – зло в його сприйнятті виглядало навіть комічним, позбавленим своєї темної суті, тому воно оберталося в немічне, жалісне, аж ніяк не страхітливе, не загрозливе”.

Бутович – неперевершений ілюстратор казкового, але і ця, й інші іпостасі художника потребують ретельного дослідження.