СЕРГІЙ АДАМОВИЧ

1922–1998

Сергій Адамович

Відомий в Україні майстер живопису, станкової та книжкової графіки, заслужений діяч мистецтв України.

Народився Сергій Адамович в 1922 році в Лисичанську Луганської області в родині робітника склозаводу “Пролетарій”. Там пройшло і дитинство майбутнього художника. Після закінчення 7 класів пролетарської середньої школи №5 вступив до Луганського (тоді Ворошиловградського) художнього училища. Вчителі відзначили здатності Адамовича і рекомендували його в школу при Ленінградській академії мистецтв. Він успішно почав навчання в цьому престижному закладі, проте воно було перервано Другою світовою війною. Сергію довелося повернутися в Лисичанськ, де він влаштувався працювати на заводі “Пролетарій”. Адамович на заводі працював недовго: вже восени 1941 року  пішов на війну. Спочатку воював на Західному фронті, потім потрапив на Південно-Західний і Прибалтійський. Отримавши важке поранення, став інвалідом.

Саме в той час, щоб відволіктися від військових буднів, Адамович став писати картини. І вже у 1944 році провів першу персональну виставку в Самарканді. Після закінчення війни Сергій вирішив продовжити освіту і вступив до Київського художнього інституту. Свою дипломну роботу він присвятив батьківщині, написавши картину “Ранок в Донбасі”. Незабаром після закінчення інституту Адамович став членом Спілки художників. Захопився книжковою та станковою графікою, досягнувши у цій сфері вражаючих успіхів. Ілюстрував твори таких українських класиків, як Іван Франко, Ольга Кобилянська, Микола Гоголь та інших.

Ілюстрації принесли визнання Адамовичу. Його твори можна було побачити більш ніж на п’ятдесяти міжнародних виставках в Москві, Києві, Ризі, Варшаві. Крім того, організовувалися пересувні виставки по містах України. Адамович – глибоко сучасний худож­ник: і за прочитанням літературного твору, і за образним його трактуванням, і за художніми й технічними засобами. Своє прочитання літературного тво­ру — одна з характерних рис Адамовича як художника книги. Та він ніколи не вступає в конфлікт з письменником, не “доповнює” й не “поглиблює” його, не “осучаснює”, коли звертається до класики, але й не перекладає механіч­но літературний твір мовою графіки. Йде в одному напрямку з письменником, пліч-о-пліч з ним, даючи графічну інтерпретацію літературних образів, засобами свого мистецтва створюючи їх паралель. І — що особливо цінно — в кожному випадку знаходить потріб­ний ключ для розуміння й розкриття стилю, образного ладу, поетики твору.

Сергій Адамович залюбки звертається до асоціацій, символів, мета­фор, синекдох. Та його метафори й символи незмінно виростають на грунті життєвої реальності, а асоціативний ряд, який він зводить, завжди простий, ясний, не переускладнений. Художник наполегливо шукає нових засобів реалістичної мистецької вираз­ності. Саме це спонукало його звернутися до мови кінематографа і від вико­ристання в книжковій графіці окремих його прийомів перейти до широкого засвоєння кінематографічної образності.

Книги про Сергія Адамовича:

• Сергій Адамович. Каталог. Київ, 1975.
• Леонід Владич. Графіка Сергія Адамовича. Київ, Мистецтво, 1977.

Книги з ілюстраціями Сергія Адамовича:

• Л. Толстой. Казаки. Київ, Держлітвидав України, 1950.
• І. Франко. Борислав сміється. Київ, Молодь, 1952.
• М. Коцюбинський. Фата моргана. Київ, 1953.
• М. Бажан. Гонець. Київ, Молодь, 1954.
• Ф. Достоєвський. Злочин і кара. Київ, Державне видавництво художньої лiтератури, 1958.
• Марко Вовчок. Горпина. Оповідання. Київ, Дитвидав, 1958.
• Марко Вовчок. Маруся. Оповідання. Київ, Дитвидав, 1959.
• Н. Гоголь. Вечера на хуторе близь Диканьки. Рига, Госиздат Латвийской ССР, 1961.
• Марко Вовчок. Козачка (збірка оповідань). Київ, Веселка, 1965.
• М. Шолохов. Доля людини. Київ, 1968.
• Ольга Кобилянська. Земля. Київ, Дніпро, 1971.
• М. Шолохов. Вони воювали за Батьківщину. Київ, 1973.
• Ж. Гріва. Любов і ненависть. Київ, Дніпро, 1975.
• Марко Вовчок. Горпина. Київ, Веселка, 1975.
• Марко Черемшина. Твори. Київ, Дніпро, 1978.
• Марко Вовчок. Інститутка. Київ, Дніпро, 1979.