ОЛЕКСАНДР АКСІНІН
1949–1985
Олександр Аксінін
Олександр Дмитрович Аксінін народився 2 жовтня 1949 року у Львові. У 1972 році закінчив Український поліграфічний інститут за спеціальністю “Оформлення та ілюстрація книг”. У 1972-1973 роках працював художнім редактором в Обласному управлінні у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі, у 1974-1977 роках – художником-конструктором у Львівському художньому відділі спеціального проектно-конструкторського бюро Мінлегпрому.
Працював в області станкової та книжкової графіки, екслібриса. Персональні виставки в Талліні (1979, 1986), Лодзі (1981, 1985), Варшаві (1984), Пскові (1985), Львові (1987), Мальборке (1988). Брав участь в колективних виставках в СРСР і за кордоном. На Міжнародній бієнале “Малі форми графіки” (Польща, Лодзь) двічі (1979, 1985) нагороджений Почесною медаллю. Трагічно загинув в автокатастрофі 3 травня 1985 року.
У Львові творчість Аксініна було відомо мало: виставлявся рідко, коло друзів і однодумців обмежувався небагатьма, а персональні виставки відбулися в Естонії і Польщі. Творчість Аксініна – явище специфічне та унікальне, яке аж ніяк не вкладається в звичні уявлення про львівську – і не тільки львівську – графіку.
Творча особистість Олександра Аксініна була на рідкість цілісною. Очевидно, протягом відведених йому десяти-п’ятнадцяти років відбувалися ті чи інші зміни, але усі вони здійснювалися в координатах прийнятої їм художньої системи; рух був спрямований не так вшир, як углиб. У цьому бачаться вражаючі для молодого художника зрілість, цілеспрямованість, внутрішня зібраність, переконаність, рішуче неприйняття будь-яких поступок в ім’я компромісів або поточної кон’юнктури. І це була не тільки власне художницька, але і моральна позиція, за яку він платив найдорожчою ціною творчих самотності і невизнання.
У створений Аксініним світ увійти важко. Його мистецтво програмно умовно; з предметним світом воно майже не стикається. Швидше за все це свого роду знакова система, у якій роль знаків грають як позначення традиційних і нових філософських понять, так і створювані самим художником образи-символи. І навіть звернувшись до мотивів таких відомих і популярних книг як “Аліса в країні чудес” і “Мандри Гуллівера”, від відтворення конкретних персонажів і ситуацій Аксінін йде в пошуки візуальних характеристик таких глобальних категорій як час-простір, “антисвіт Задзеркалля”, множинність світів. Відмовляючись від переваг впізнаваності зображень, художник аж ніяк не полегшує свій діалог з глядачем; сприйняття його творів передбачає не пасивне споглядання, але напружену роботу думки, свого роду важку і, будемо відверті, не завжди досяжну співтворчість. До того ж однією з умов виявляються фундаментальні знання в багатьох областях культури – від поезії В. Хлєбнікова до семіотики, від новітніх філософсько-етичних теорій до космогонії стародавнього Китаю або вчення простір Всесвіту, що нескінченно розширюється. При цьому в образну тканину графічного листа вводяться великі тексти; суміш слова і зображення утворює єдину, нерозривну художню структуру. Численні екслібриси Аксініна навіть за зовнішніми ознаками мають мало спільного з традиційними канонами книжкових знаків; по суті це мініатюрні “філософські есе”, втілені в складні системи образотворчих і літературно-словесних текстів.
У творчому світі Олександра Аксініна панує дуже згущена інтелектуальна атмосфера, надійно захищена від цікавості системою зашифрованих “кодів естетичної інформації”. Але якщо вдасться проникнути за цю щільну завісу, то ще важче звільнитися від майже магічної влади цих творів. Та гранична ретельність, з якою фантастично працелюбний художник відточував кожен міліметр майстерно виконаних офортів, ніби вітлюються в тривалості їх глядацького сприйняття, розглядання, прочитання. У якийсь момент несподівано відчуваєш приховане за цими химерними побудовами живе почуття вразливого і вразливого художника, який глибоко переживає гармонію і дисгармонію реального. Чітко, бездоганно вивірені конструкції виявляються забарвленими своєрідним ліризмом, в якому раціоналізм з’єднується з глибоко особистісним переживанням кожної ідеї-образу. І в цьому синтезі помітні драматичні роздуми сучасника про місце людини у Всесвіті, про непрості співвідношеннях духу і матерії, творення і руйнування, миті і вічності, особистості та історії, людини і природи, природи і космосу.