Валерію Семеновичу Протор’єву, відомому українському художнику-керамісту, виповнилося 60 років. До цієї дати, у січні 1984 року, в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва УРСР відкрилась ретроспективна виставка творів В. Протор’єва та його дружини Надії Протор’євої. Вже багато років художники працюють спільно, разом обдумуючи майбутні твори, разом створюючи їх ескізи.
Подружжя Протор’євих належить до славної когорти художників радянського декоративно-прикладного мистецтва, які працюють на виробництві. Їхню творчість неможливо відокремити від історії Васильківського майолікового заводу. Художники працюють тут з 1950 року. Робота цих митців сприяла виникненню сучасного високого художнього рівня продукції заводу, становлення і росту його авторитету як одного з провідних підприємств художньої промисловості країни.
На виставці було представлено більше ста творів художників з колекції музею, а також ряд творів зі збірки авторів. Ретроспективний принцип побудови виставки дозволив охопити практично весь творчий шлях митців — від початку 1950-х до початку 1980-х років.
Композиція “На рідних просторах”. Майоліка. 1985.
У 1950-х роках Н. і В. Протор’єви закінчують Київське училище декоративно-прикладного мистецтва, де серед їх учителів були видатні художники-керамісти О. Грядунова і Д. Головко. В цьому ж році вони приїздять на Васильківський майоліковий завод. Це був складний період у роботі підприємства: обмеженість асортименту, низький рівень технології.
Твори художників цього часу — великі декоративні вази, куманці, тарелі, прикрашені рельєфом або розписом, що відзначаються підкресленою графічністю. Колірна гама обмежена, маловиразна.
Кінець 1950-х років — переломний період у розвитку радянського декоративно-прикладного мистецтва. На принципово іншому рівні художники звертаються до надбань народного мистецтва, Протор’єви більш сміливо і вільно стилізують форми традиційного рослинного орнаменту. У творах 1960-х років з’являється строга функціональність форми, лінійна ритміка рисунка, стриманість у кількісному відборі декоративних елементів. Приблизно з середини 1960-х років у творчій манері художників відбуваються суттєві зміни, які пізніше склалися у своєрідний «протор’євський» стиль. Художники значно розширюють коло форм, поступово змінюють характер декору. Поруч з рослинними мотивами, трактування яких стає вільнішим і різноманітнішим, все частіше зустрічається зображення птаха, півня. Зростання рівня технології виробництва на Васильківському майоліковому заводі дозволило художникам збагатити і колірну гаму розписів. Найбільш улюблені їх сполучення — відтінки коричневого, поєднані з глибоким червоним, темно-зеленим. Все більше вводяться білий, світло-вохристий. В останні кілька років художники створюють іншу колірну гаму, побудовану на сполученні холоднуватих тонів, де превалює білий колір.
Куманець “Курчата мої”. Майоліка. 1983.
На виставці експонувалися різноманітні прибори для страв і напоїв української кухні, серії мисок, куманці та інші форми посуду, сувенірні вироби, а також великі декоративні миски та вази. Художники дають мискам та вазам поетичні назви — «На щастя», «Весна», «Птах золотавий», «Червоні птахи», «Перепілки» тощо.
У творчості Н. і В. Протор’євих є ще одна дуже цікава галузь — це скульптура, в якій вони активно працюють, починаючи з 1960-х років. Художники звертаються виключно до зображення тварин — лева, барана, коника, гірського козла, оленя. З часом образ ускладнюється, в ньому все сильніше відчувається елемент фантастичного. Він завжди приваблює відкритістю, мудрою простотою, вдалими формами, оригінальністю і добротою.
Н. і В. Протор’єви — неодмінні учасники численних республіканських, всесоюзних, закордонних виставок. Але саме персональна виставка показала багатогранність обдаровання митців, дозволила розкрити масштабність зробленого ними як для подальшого розвитку українського декоративно-прикладного мистецтва, так і для багатьох людей особисто. Бо, можливо, немає в Україні родини, яка б не мала миски, вази або кухля, створеного фантазією і талантом чудових художників — Н. і В. Протор’євих.
Наталія Мішутіна,
з журналу “Образотворче мистецтво”, №3 за 1984 рік.
