Фотокнигу Софії Яблонської видано накладом у 100 екземплярів

Фотокнигу Софії Яблонської видано накладом у 100 екземплярів

Софія Яблонська - мандрівниця, письменниця, кінодокументалістка; єдина українка, яка у 1930-х роках об`їздила усю Азію та інші екзотичні країни. Ця книга вперше презентує Яблонську як талановитого фотографа.
Придбати зараз

Соцреалізм Володимира Куткіна

Спецпроект Бібліотеки українського мистецтва

“Художник, який ніколи у житті не брехав у мистецтві”

Живописець, графік Володимир Сергійович Куткін (1926 – 2003) відомий мало, хоча його творчість заслуговує на ширше визнання. Перепоною для останнього стало те, що у 1950 році Куткіна — студента другого курсу факультету графіки Київського державного художнього інституту — заарештували і засудили до восьми років позбавлення волі за український націоналізм. П’ять років юнак провів у В’ятських таборах на лісоповалі з іншими політв’язнями. У 1955 році, після смерті Сталіна, за відсутність складу злочину митець був достроково звільнений та повністю реабілітований.

Куткін повернувся до навчання, з відзнакою закінчив інститут, влаштувався на посаду художнього редактора видавництва, багато й плідно працював у галузях станкового живопису, книжкової графіки, монументального мистецтва, брав участь у виставках, у тому числі й міжнародних (Японія, Чехословаччина, Канада тощо), отримував премії (зокрема, Срібна медаль Між­народної виставки книги у Лейпцигу (1965).

“Володимир Куткін — самовідданий художник непорушної совісті, — згадує друг митця Геннадій Польовий, графік і публіцист. — Людина великого, запеклого темпераменту. Художник, який ніколи у житті не брехав у мистецтві, ніколи не грав і не спекулював, на зразок багатьох колег, на офіціозно-актуальній темі. Художник сміливий, який не боявся рішень крайніх, ризикованих, і вмів змусити інших поважати себе”.

Куткін народився 12 листопада 1926 року у Житомирі у родині службовця. У 1933 році родина переїхала до Києва. Малювати хлопець почав під впливом свого дідуся Павла Білкова — випускника Казанського художнього училища, який так і не став художником.

У 1938 році Володимир Куткін вступив до Київської художньої школи ім. Т. Г. Шевченка, навчався добре, за що його винагородили поїздкою у Москву. Але у 1941 році навчання перервала Друга Світова війна. Тепер малював Володимир лише ночами, а вдень усілякими способами намагався вижити. Родиною хлопця були бабуся і дідусь, адже мати знаходилась в евакуації, а батько помер у шпиталі від важкого поранення…

Пережиті і в дитинстві, і пізніше трагічні події стали чудовими темами для визначних серій робіт Куткіна: “День Перемоги” (1971–93), “Україна. Образи геро­їчної доби” (1977–2003), “Голод. 1933” (1988), “ГУЛАГ”(1987–2003). Володимир Куткін мав дар відтворювати не тільки предметний світ минулого, але і душевний стан своїх героїв. Працював він у багатьох графічних техніках: акварель, офорт, лінорит, пастель.

Зупинимось на книжковій графіці митця: він створив серію ліноритів “За мотивами творчості Т. Шевченка” (1959–65), проілюстрував “Кобзар” у 1963 та 1986 роках, створив серію “Земле моя” (1966), ілюстрації до роману “Трон­ка” Олеся Гончара (1966), до збірки новел “Гармонія” Григорія Косинки (1969–71; видано у 1981).

Ілюстрації Володимира Куткіна до “Тронки” Гончара

У черговому спецпроекті “Бібліотеки українського мистецтва” представлені роботи до “Тронки”: обкладинка, 30 ілюстрацій, 12 заставок розділів. Книга вийшла у 1966 році накладом 25 тисяч примірників, і нині є бібліографічною рідкістю.

Роман, вперше надрукований у 1963 році, став першим масштабним твором Гончара, присвяченим сучасному життю – тобто життю у СРСР. Твір висвітлює звичайне життя простих українців, змальовуючи разом з тим цілий спектр характерів, образів, ситуацій. Ця сувора простота соцреалізму знайшла своє відображення і в гравюрах Володимира Куткіна – мінімалістичних на перший погляд, але душевних і майстерних. Кращі роботи художника створюють ілюзію мерехтіння срібла. Портретів більшість, але вони гармонійно поєднані з характерними українськими пейзажами. “Мені завжди подобалися його роботи, але з роками — усе більше, — каже удова художника Олена Воєводіна-Куткіна. — Особливо пейзажі, вони дуже проникливі”.

Майстерня Володимира Куткіна була розташована у Києві, на Рейтарській, 13. Там він і створював визначні для історії української графіки роботи, аж до своєї смерті 9 березня 2003 року. Тобто помер в день 189-річниці народження Тараса Шевченка. Певний символізм вбачається у цьому, адже доля Куткіна також була важкою, а творчість — винятково талановитою.

'
Share This