Київ, Молодь, 1967. 126 сторінок.

У новій книжці “Марина Чурай” Іван Хоменко пише про гірку долю співачки — української поетеси Марини Гордіївни Чурай, яка народилася в Полтаві у родині урядника козацького полку Гордія Чурая в 1625 році. Вона володіла чудовим голосом і даром поетичної імпровізації. Багато її пісень користуються до цього часу великою популярністю. Це “Віють вітри”, “Засвіт, встали козаченьки”, “Сидить голуб”, “Хилилися густі лози”, “Грицю, Грицю, до роботи” та інші. У 1652 році Марину було засуджено до страти за отруєння її коханого Гриця Бобренка, що зрадив її, проте Богдан Хмельницький помилував дівчину в пам’ять героїчної загибелі її батька і заради чудових пісень, що складала Марина для січовиків і всього народу. Нудьгуючи за своїм коханим, відчуваючи пекельні муки каяття, Марина Чурай померла від сухот 1653 року. Останнім її твором була відома пісня “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Художнє оформлення Ніни Денисової.