Як Марія Котляревська казки малювала

Ілюстрації художниці-бойчукістки до книги «Казки народів СРСР» 1938-го року

Марія Котляревська (1902—1984) одна з найбільш видатних українських художниць ХХ століття, і водночас найменш відома. Супер освічена, вона лишила після себе майстерні твори та теоретичні нотатки про мистецтво. Усвідомлення ролі Марії Котляревської в історії українського мистецтва, занурення у її доробок ще попереду. На жаль, мисткиня сім років (1946—1952) провела у сталінських таборах: це вплинуло на її подальше життя, яке у Радянському Союзі й без того було важким для талановитих людей. На відміну від свого вчителя Івана Падалки, Котляревській вдалося вижити.

Саме Падалка у 1927 році, коли та навчалася у Харківському художньому інституті, порадив Марії Євгенівні звернутися у Державне видавництво України. «На коньках» Юрія Будяка стала першою роботою Котляревської як ілюстраторки. Книга була надрукована методом автолітографії у три фарби, як і дипломна робота наступного року. Книга для дітей «Цирк» Олександра Донченка була великого формату: художниця і зробила оформлення, і друкувала на літографських каменях.

У 1920-30-х Марія Котляревська, крім «Держлітвидаву», працювала у видавництвах «Дитвидав», «Книгоспілка», «Молодий більшовик», «Державне видавництво України», «Рух». Її ілюстрації для дітей яскраві та захопливі. Так, книга «Будуємо пароплави» (1932) створена Котляревською на основі власних замальовок на кораблебудівельному заводі у Миколаєві. На чотирнадцяти сторінках зображені пароплави і різноманітні вантажні пристрої.

Малювання індустріальних сцен з натури було традицією бойчукістів. Наприклад, у 1932 році Василь Седляр виїжджав на Дніпрельстан, де замалював біля тридцяти портретів, зокрема «ударників», тобто найкращих працівників, і яскраві моменти будівництва.

Через п’ять років у журналі «Малярство і скульптура» (випуск 9—10), присвяченому книжковій ілюстрації, колегу Котляревської Седляра називають «фашистським шпигуном». Мовляв, він спотворив «Кобзар» Тараса Шевченка (насправді це видання 1931 року є одним із найкращих видань «Кобзаря» усіх часів). У публікації йдеться, що бойчукісти шкодять сфері книжкової ілюстрації, у «художніх вишах калічили молоді кадри», яким тепер важко подолати формалізм у своїй творчості. Як успішний приклад «подолання» наводять Бера Бланка і Марію Котляревську. Мовляв, раніше на ілюстрації Котляревської «неприємно було навіть дивитись», хоча «технічно її роботи на досить високому рівні». «Лише останнім часом вона досить успішно знищує формалістичні коріння в своїй творчості».

На час виходу журналу Михайла Бойчука, Івана Падалки, Василя Седляра вже не було серед живих: їх розстріляли у липні 1937 року. Тож не варто дивуватися, що в орнаментальні заставки і кінцівки до книги «Казки народів СРСР» (1938) Марія Котляревська вплітає комуністичну символіку і портрети вождів. Це було необхідно, щоб вижити. Водночас мисткиня зображує орнаменти різних народів (загалом з орнаментами вона працювала протягом усього життя), демонструє смак і стиль, меткими рухами вхоплює саму суть часу. Ілюстрації до казок є важливим зразком української книжкової графіки 1930-х років.