Дивись також:

Сестри Гоменюк

Сестри Ярина Остапівна та Софія Остапівна Гоменюк народилися в селі Родниківка (колишня Війтівка) на Черкащині. Господарі хат у селі обов’язково розмальовують квітами причіпок, прикрашають різьбленим орнаментом віконниці та двері. З покоління в покоління передається тут мистецтво різьбяра чи малювальника. Мистецтво настінного розпису перейняли від своїх односельців та батьків і сестри Гоменюк.
Старша із сестер — Ярина — спочатку писала тільки глинками. Пізніше почала працювати гуашевими фар­бами. Не все виходило так, як того хотілося. Але згодом елементи твору вимальовувалися чіткіше, лінії кольоро­вих сплетінь набували досконалої ритмічності. Стала писати квіти і на аркушах картону. Були це ті ж хатні розписи, проте кожен аркуш визначався як окремий твір, що мав обов’язково вийти із хати до людей. Серед со­тень розписів Ярини Остапівни немає жодного повтору. В її уяві постають все нові й нові образи, вона не лише створює їх, а й утверджує: квіти майстрині сприйма­ються так, як осягає людина вперше побачене, досі неві­доме, створене природою. Малює майстриня не звичай­ними пензликами: робить їх із лісової трави. Для кожної фарби — окремий пензлик із коротеньким держальцем. На сьогодні тільки сестри Гоменюк зберегли цей давній спосіб розпису.
Ярина Остапівна бачить свої квіти не лише в лінії ма­люнка, не лише в кольорі, а й у звуковому, навіть музич­ному оформленні. Тому є в неї “Дзвінки”, “Танцюючі квіти”. На картоні — якісь незаймані форми: підтягнуті, елегантні і дуже прості. Вони виростають серед зелені й, тягнучись вгору на тоненьких, але міцних ніжках, створюють враження танцю. Навіть зігнута центральна квітка має потенцію до рухомості. Здається, вона ось-ось випростається, а інші низенько вклоняться їй.
“Казала, казала, переказала…” — робота, якою майстриня висміює пустослів’я. Над балакунами — дзьобатими чорними птахами — у чистому просторі виструнчилися квіти, які начебто не ймуть віри марнослів’ю.
У молодшої сестри, Софії Остапівни, такі ж трав’яні пензлики. І в неї поміж квіти вплелися метелики, звірята, птахи, фігури людей. Якщо Ярина пише здебільшого на білому або підсиненому тлі, то в Софії воно відкри­тих кольорів: синє, червоне, зелене, жовте. У кожному з них кольорове зображення закомпоноване так, що не тоне воно й не виступає, а заповнює яскраве тло, гар­монійно зливається із ним і живе суцільним аркушем. Інколи при допомозі квачика з тканини майстриня “на­биває” тло різними кольорами, як це бачимо в роботі “Зустріч” (“Півники”). Так готували під розпис стіни житла або малювали на підсиненій побілці. Роботи Софії Остапівни ліричніші, м’якші за колоритом. До них вона часто складає віршовані примовки. На багатьох між кві­тами органічно вплітається у композицію сучасна симво­ліка: серп і молот, зірка, герби союзних республік тощо. Сучасні помешкання сестер розписані від підлоги до сте­лі. Ось біля великої рожевої квітки зібралася ціла сім’я квіточок, а далі прокинулася квітка-сонечко, і до неї простяглися ще не розкриті пуп’янки, ніжно-голубі ро­сточки. Жодної такої квітки не знайдеш на наших по­лях, та й, мабуть, на всій землі. Безліч власних елемен­тів привнесли у народний розпис сестри Гоменюк.
Твори сестер Гоменюк побували на багатьох виставках, малюнки мандрували за кор­дон, є вони в багатьох музеях. Дипломи, грамоти, уря­дові відзнаки — така шана сільським трудівницям, що пов’язали своє життя з чарівним світом мистецтва.