Київ, Веселка, 1977. 24 сторінки.

«Оті простенькі сільські байки, ян дрібні корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності», — писав колись великий український письменник Іван Франко. Такі ж простенькі, але сповнені чарівної краси народні співаночки зібрано і у цій книжці. Вони прославляють труд, простих працьовитих людей. І хоч часто героями дитячих співаночок є звірі або птахи, вони теж залюбки орють, косять, жнуть. Співаночки ці виникли давно, ще тоді, коли більшість населення в Україні займалася або сільським господарством, або ремеслом. Саме тому у співанках розповідається переважно про польові роботи, про ремесла, що були колись розвинуті в українських селах: шевство, бондарство, ковальство, млинарство. У давнину праця на багатія, на поміщика була тяжким прокляттям для народу, і це відбилось у численних піснях про панщину. Але оте прокляття не заглушило в народі поваги до труда, мрії про вільну працю, що буде не тільки засобом для існування, а й джерелом творчої радості і натхнення. Таку вільну працю опоетизував народ у трудових співаночках і передавав їх своїм дітям і внукам — з віку у вік, з покоління в покоління. Упорядкував В. Бойко. Малюнки О. Яблонської.