БОГ ЗНА - АЛЬБОМ УКРАЇНСЬКОГО НАЇВУ


Придбати зараз

Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара. Комплект листівок

Київ, Мистецтво, 1990. 15 листівок.

Народне мистецтво Іван Макарович Гончар осягав змалку. Він на­родився у селянській родині на благословенній шевченківській землі. Селянський побут, звичаї та одяг, сільський краєвид і будівлі, худож­ня творчість народу були його життям, навіть тоді, коли навчався у Київській художньо-промисловій школі. Змалку відображав навколишнє, кохаючись у ліпленні та малюванні. А ставши скульптором-професіоналом, об’їздив усю Україну з метою побачити, замалювати, а та­кож якомога більше зібрати кращих зразків народної творчості. Зго­дом його колекція настільки зросла, що він свою оселю перетворив на справжній музей, який став “домашньою академією” художника.

Вивчаючи і популяризуючи художню спадщину українців, поряд з іншими роботами Іван Гончар створив і серію темперних та акварель­них картин “Українські народні типажі у місцевому національному вбранні другої половини XIX — початку XX ст.”, частину яких включено до комплекту листівок. Високомистецькі народні строї у творах Гончара відображені з науковою точністю. Стрункі постаті гармонійно вписані в українські краєвиди, а мелодійний, ліричний пейзаж, залишаючись типовим, є водночас характерним для певної місцевості. Основні озна­ки народного живопису — образність, декоративність, колоритність, яскравий оптимізм і монументальність — стали особливістю мистецтва художника. Його картини, що передають красу нашої землі, людей та художньої творчості,— це воістину глибинно народне мистецтво.

Головною метою автора було відтворити антропологічний та історико-етнографічний образ українського народу в його житті та побуті. Щоб передати найдрібніші деталі народного одягу, художник зобра­жує постаті на передньому плані картини, на повен зріст і майже на всю висоту композиції. Проте це не є змалюванням лише костюма, бо люди у цьому вбранні — живі, в невимушених позах, з природними рухами і жестами. Природності зображення сприяє також розташування людей у пейзажі (інколи — в інтер’єрі): біля перелазу, церкви, у лузі чи на городі, біля воза, тину чи над ставом, з сопілкою, квіткою, брилем чи хусткою в руках, навпроти стіни, прикрашеної килимом чи рушниками. Художник застосовує дві манери подання образів: він по­казує своїх героїв у дії, русі — у побуті чи у святкових обрядах (зустрічі і побачення, гра на музичних інструментах, танці, робота і т. ін.), а також відштовхується від традицій народного мистецтва, коли звернуті просто на глядача люди не позують, а предстоять перед ним. Дві манери Іван Гончар використовує і в живописі. Відображаючи мистецтво народного вбрання, він послуговується локальними чистими кольорами, без складної тональної їх розробки, не прагне неодмінно відтворити об’ємність, гнучку пластичність форми. Зате у змалюванні пейзажу він дотримується правил перспективних скорочень і найтонших, здебільшого поступових, погасань чи розпалень кольору, вдається до тонального живопису. Однак і та, і інша живописні манери для художника не догма. Він застосовує їх вільно, як засоби найефектив­нішого показу образів народу. А тому передача світла і тіні на ло­кальних кольорах часто створює певне їх нюансування. І тут “неживописний” стиль художника набуває відтінків, стає живописним. Доку­ментальна ретельність І. Гончара, передача руху, стану і певною мірою настрою людини, професійне знання анатомії, пластики людського тіла, уміння точно передати колір і тон, використання принципів тонального живопису — все це у поєднанні з характерними для народної творчості декоративністю, площинністю, композиційною гармонійністю, чіткою силуетністю, спрощеною сюжетністю та ще із застосуванням напису на картині утворює своєрідний синтез професіонального та народного ми­стецтва.

Картини з народними типажами у художника сповнені дійства, в них усе підпорядковане звеличенню людей. Навіть у звичайних життєвих ситуаціях його герої зображені піднесено. І. Гончар відтворив краще в людях: почуття власної гідності, красу, силу. У дівчат і жінок підкреслені м’який ліризм, привабливість, благородство, у чоловіків — муж­ність, міць, героїчна вдача. Поєднані фізична і духовна краса. Зве­личенню образів підпорядковано і подачу їх у картинах, де застосова­но низький горизонт і далекі обрії, що монументалізує постаті. Герої творів художника — це талановитий, красивий, гордий народ.

В. Підгора

Translate this page:

Книги

Всі книги