ІВАН ГОНЧАР
1911–1993
Скульптор, живописець, графік, етнограф, колекціонер. Народився 27 січня 1911 року в багатодітній (8 дітей) селянській родині в селі Лип’янка, тепер Шполянський район, Черкаська область. Навчаючись у четвертому класі, здобув перше місце на районній художній виставці.
1927 року до його села приїхав музикант і фольклорист Максим Коросташ, який, дізнавшись про талановитого хлопця, допоміг поступити в Київську художньо-індустріальну школу та поселив у своїй квартирі на Гоголівській вулиці. У цей час Іван Гончар спілкувався з музикознавцем Климентієм Квіткою та письменницею Оленою Пчілкою.
Закінчив Київську художньо-індустріальну профшколу (1930; викладачі К. Єлева, В. Климонов), Київський інститут агрохімії та ґрунтознавства (1936). Працював у Київських скульптурно-монументальних майстернях (1936–39). Як скульптор виступив у 1930-х роках роботою “Шевченко у дяка”.
За участь у Другій світовій війні, яку закінчив у Берліні, отримав орден Вітчизняної війни II ступеня, медалі “За відвагу”, “За перемогу над Німеччиною”. По закінченні війни Івану Макаровичу вдалося попрацювати у Віденській академії мистецтв, поїздити містами Європи, змальовуючи її архітектурне обличчя.
Працював у галузі станкової та монументальної пластики. Скульптурним творам Гончара притаманні сміливе моделювання форми, динамічні композиції, портрети — чітко окреслені характери. Вивчав етнографію і народне мистецтво, подорожував Україною. Популяризував українське народне мистецтво і культуру, за що зазнав переслідувань. Один з ініціаторів створення Товариства охорони пам’яток (1966). Учасник республіканських і всесоюзних мистецьких виставок від 1949 року. Персональні пройшли у Києві (1987, 1992–93). У 1960-х роках багата хатня збірка творів українського народного мистецтва набула великої популярності серед патріотично настроєної молоді, за що Гончар зазнав переслідувань та звинувачень у націоналізмі.
Видано два випуски (30 сюжетів) листівок Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара (Київ, 1990). На основі зібраних митцем матеріалів у 1993 засновано Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”. Про Гончара знято фільм “Соната про художника” (1966, “Укркінохроніка”, режисер В. Шкурін). Видано історико-етнографічний мистецький альбом “Україна й українці” (2006), матеріали для якого Гончар збирав від кінця 1950-х років. До альбому увійшли унікальні історико-документальні фотографії кінця 19 — середини 20 ст. з різних куточків України.
Книги про Івана Гончара:
- Іван Гончар. Альбом. Київ, Мистецтво, 1971.
- Іван Гончар. Скульптура. Графіка. Живопис. Каталог. Київ, 1987.
- Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1990.
- Володимир Качкан. Каштанове свічадо. Повісті. Київ, Веселка, 1992.
- Франкова батьківщина у збірці Івана Гончара. Київ, Музей Івана Гончара, 2006.
- Спогади про І. М. Гончара. Київ, Музей Івана Гончара, 2007.
- Поліна Гуменюк. Іван Гончар: деякі аспекти психології особистості. Кам’янець-Подільський, Зволейко Д. Г., 2011.