ОЛЕКСА БАХМАТЮК

1820–1882

Олекса Бахматюк

Народний майстер художньої кераміки. Серед його творів: миски, горнята, дзбанки, кухлі, свічники, куманці, баранці з підвазонниками на спині, макітри тощо, розписані кольоровими ангобами в техніці ріжкування. Виготовляв кахлі для печей, коминів, на яких зображав жанрові сцени з життя гуцулів, героїв народних дум, казок, легенд. Основа розписів Бахматюка – ритування по сирому побілу черепка; кольори – зелений, червоно-коричневий, і жовтий на білому тлі.

Народився Олекса Бахматюк 10 грудня 1820-о року в селі Косові, що на Гуцульщини. Його батька Петра у метричній книзі про народження сина за­писано як Бахматника. Втім, їхнє прізвище весь час зазнавало змін: то вони Бахматники, то, коли Олексі довелося підписувати власні кахлі на продаж, він видозмінює його на “Бахміцького” чи “Бахмінського” то­що. Односельці звали сусіду Бахматюком. Під цим прізвищем Олекса й знаний у літературі.

Гончарної справи навчався у батька, пізніше – у найкращого косівського гончаря І. Баранюка. Лишилися записи про одруження Олекси Бахматюка 1845-о року та про початок самостійного гончарювання — від батькової смерті 1851-о року.

Попри обмежену біографічну інформацію, гончар із Косова був вельми попу­лярною постаттю. Перш за все, вдячності й слави зажив володар вогню й барв серед численних покупців із довколишніх сіл і проїжджих із-за кордону, через яких палахтлива Бахматюкова кераміка потрапляла й на етнографічні виставки: ім’я талановитого майстра знаходимо в катало­гах учасників виставки у Відні 1873-о року, де його твори здобули високу оцінку фахівців. На Етнографічній виставці в Коломиї 1880-о року Бахматюк експонує миски, полумиски, ліхтарі (свічники), глеки, куманці, макітри, баранці з горщечком на спині (для квітів), грубку і навіть цілу селянську кахле­ву піч… На виставці побував австрійський цісар Франц-Йосиф, який, за­хопившись виробами майстра, закупив кахлеву піч.

Ім’я Олекси Бахматюка зажило популярності ще й тим, що 1879-о року дирекція Львівського міського музею художнього промислу замовила в нього чимало різних виробів. Ця найбільша збірка творів Бахматюка й нині зберігається Музей етнографії та художнього промислу у Львові.

Залишилися також невеликий портретний опис гончаря Олекси Бахма­тюка та штрих до його праці. Сучасники розповідають, що він був мало­го росту, непоказний зовні, просто вдягнутий. Серед косівських гончарів користувався повагою й багато років очолював гончарський цех. До ро­боти він брався весело, тримаючи коротку гуцульську люлечку в устах. Розмовляв голосно, на самоті любив розважувати. “Що то таке буде? запитував себе й відповідав: Може, заєць, може, квітка, а може, які узори…”

Книги про Олексу Бахматюка:

• Юрій Лащук. Косівська кераміка. Київ, Мистецтво, 1966.
• Олекса Бахматюк. Альбом. Київ, Мистецтво, 1976.
• Олекса Бахматюк. Художня кераміка. Косів, Карпатська академія етнодизайну, 2011.

Статті про Олексу Бахматюка:

• Олекса Бахматюк: видатний гончар з Косова. Юрій Лащук, 1976.