ВІЛЕН БАРСЬКИЙ
1930-2012
Вілен Барський
Український радянський і німецький художник, російськомовний поет, яскравий представник концептуального мистецтва і андеграундної культури, автор експериментальної візуальної поезії та інших творів, педагог, який вплинув на становлення сучасного мистецтва. В Україні мешкав разом з сім’єю до 1981 року. Його батько Ісаак Барський був інженером, мати Цецілія Ставніцер — фармацевтом, дружина Ольга Денисова — поетесою. У 1951 році Вілен Барський закінчив Київську художню школу; у 1957 — Київський державний художній інститут, факультет живопису й графіки. Після закінчення інституту почав експериментувати в галузі образотворчого мистецтва, створюючи абстрактні композиції, потім повернувся до фігуративности. Захоплювався джазом, рок-музикою, які надихали його на написання віршів, серед яких переважали верлібри. Новітні тенденції у мистецтві обговорювали з Валерієм Ламахом, Сергієм Параджановим, Валентином Сільвестровим, Віктором Некрасовим та іншими представниками неофіційної, культури, яка зароджувалася в той час в Києві. Через свою ідеологічно незаангажовану позицію художник зазнавав тиску з боку радяської влади. Так, у 1959 році, після домашнього обшуку, він був доставлений до відділення КДБ, допит в якому тривав з ранку до ночі. Після цього в газеті “Сталінське плем’я” з’явилася розгромна стаття “Кінець “Літературної забігайлівки”, де ім’я Вілена Барського значилося на першому місці. В результаті він надовго втратив право на державні замовлення та участь у виставках. Працював в галузі книжкової і журнальної графіки, неофіційно навчав групу учнів основам художньої грамоти.
У 1967 році вступив до Спілки художників СРСР, щоб не бути засудженим за “дармоїдство”. Час від часу експонував на виставках реалістичні портрети діячів науки і культури. Однак першорядним був пошук і становлення власного шляху в образотворчому мистецтві і поезії, їх своєрідний синтез. З кінця шістдесятих і в сімдесяті роки виявив зацікавленість творчістю Дюшана, Кейджа, ідеями концептуалізму, чому сприяло знайомство з Іллєю Кабаковим. Барський йшов від живопису до колажа з використанням текстових елементів, почав збагачувати візуальні можливості тексту на основі розуміння рівноцінності сенсу слова і його візуальної знаковості.
У 1980-х входив до “дортмундської групи”, яка об’єднувала німецьких професійних художників; через кілька років вийшов з неї. Перша літературна публікація здійснилася 1981-го року в паризькому журналі “Ковчег” (це була передана за кордон В. Некрасовим добірка творів, написаних у другій половині 1970-х). Окрім візуальної (конкретної) поезії Барський також писав коротку поетичну прозу, есеїстику і п’єси. Теми — “життя і смерть в світлі гри двох начал — природного і культурного”, як визначив сам автор.
Експонував візуальні твори на виставках у Дортмунді, Мюнхені, Парижі, а також у США, Італії. Був нагороджений “Міжнародною відмітиною імені батька російського футуризму Давида Бурлюка”.
