
Український мистецтвознавець, художник-абстракціоніст і педагог покоління шістдесятників.
Здобувши мистецьку освіту в Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна, 1950 року переїхав до Києва, де прожив і працював понад пів століття — до 2001 року. Викладав історію і теорію світового мистецтва у художніх вишах, опублікував низку наукових праць з українського та світового мистецтва.
Був одним із перших дослідників, хто звернувся до творчості репресованих художників-бойчукістів та українських авангардистів початку ХХ століття. Завдяки особистим знайомствам з учнями Михайла Бойчука — Онуфрієм Бізюковим, Антоніною Івановою, Оксаною Павленко — та з Василем Єрміловим, Лобановський сформував унікальний погляд на історію українського модернізму.
Як представник інтелектуального кола шістдесятників, 1997 року в часописі «Візантійський ангел» (№3) опублікував есей «Київські анахорети», присвячений друзям-художникам андеграунду. З 1960-х років став натхненником нової хвилі абстракціонізму в Україні та створював експериментальні роботи в цьому напрямі.
До кола його однодумців, які в андеграундних творах протистояли канонам соціалістичного реалізму, входили Вілен Барський, Григорій Гавриленко, Валерій Ламах, Анатолій Лимарєв, Флоріан Юр’єв, Анатолій Сумар та інші. Брав участь у створенні мозаїчних робіт для Видубицького монастиря.
Цікавився східною філософією та езотерикою, писав вірші. Залишив рукопис футуристичної мальованої поеми «Хіммерія: Ав-в-вангард з Києва пішов» (частково опубліковано в часописі «Terra Incognita», №6).
Борис Лобановський зробив значний внесок у розвиток сучасного українського мистецтва як теоретик і практик.
Бібліотека українського мистецтва
Відскановані книги неможливо спалити! Працюємо для вас вже 12 років. Будь ласка, підтримайте роботу і саме існування Бібліотеки українського мистецтва.