АНАТОЛІЙ ЛИМАРЄВ

1929–1985

Анатолій Лимарєв

Анатолій Григорович Лимарєв народився 1 квітня 1929 року в м. Амвросіївка Донецької області. Відразу ж після війни приїздить до Києва. У 1946-1951 роках навчався у Київській художній школі ім. Т. Г. Шевченка. У 1957 році закінчив Київський державний художній інститут, де навчався у майстерні живопису Сергія Григор’єва. Живе і працює у Донецьку. В 1968 році, вже сформованим художником, повертається до Києва.

Усе краще в творчості Лимарєва пов’язане з Києвом і Донеччиною. Донбас постає у його творах не індустріальним, а сільським, польовим і степовим, саме таким, яким запам’ятався з дитинства, яким пізнавався у зрілому віці під час щорічних поїздок до матері і родичів у села. На Донбас він їздив не відпочивати, а працювати. Ця земля стала його справжньою майстернею, невичерпною темою творчості.

Анатолій Лимарєв любив писати сонце. Воно у нього своє — дієвий образ світла у просторово-часовому середовищі картини, космічне і земне, у різних персоніфікаціях. Сонце митця проте ніколи не буває нейтрально-теплим, пасивним. Як у народному мистецтві солярний знак та інші символи сонця є образами народження нового, пробудження і становлення життя, так і у Лимарєва сонце і його світло осмислюються сповненими майже язичницької животворної сили. Товариші називали художника “українським Ван Гогом” і “сонцепоклонником”.

Київ постає у його творах не центральною, історичною частиною, а в образі новобудов, житлових масивів. Масив Лимарєва — складний синтетичний образ. Це — майбутнє місто. Поки що лише забудована частина поля, де гуляють вітри, напоєні польовими пахощами землі, світить надто відкрите сонце. Однак, художник віднаходить тут особливу естетику, зображуючи будівлі здебільшого такими, якими вони видаються з вікна міської квартири: дещо оголено-компактними, оповитими свіжим ранковим повітрям, із сонцем, відбитим у шибках, де зрештою немає вулиць у тому значенні, яке вони традиційно набули у старих містах, де сусідства випадкові.

Твори Лимарєва — складні й розмаїті не тільки за живописом і тематикою, а й за внутрішнім образно-смисловим змістом. Ними художник, сходивши нелегкі життєві і творчі шляхи, часом збиваючись на манівці сумнівів у собі і вагань в істинності свого призначення, та знову набуваючи впевненості у своїй творчій правоті, прагнув дати відповідь на вічні запитання життя. Проте не лише прагнув дати відповіді, а й сам запитував життя, часом з тривогою і болем, оскільки любив його, із пристрасною несамовитістю відстоював усе світле, чесне і людяне в ньому.

Перша персональна виставка творів відбулася посмертно у 1988 році.