Малевич та Україна

Ексклюзив Бібліотеки українського мистецтва

Текст: Катерина Лебедєва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вісім явищ, що пов’язують Казимира Малевича та Україну

Цього року виповнюється 100 років від дня створення знаменитого “Чорного квадрата”, на честь чого ЮНЕСКО оголосила 2015-й – Роком Казимира Малевича. А 15 травня виповнилося 80 років з дня смерті художника – у 1935-у році. До речі, усі чотири варіанти Чорного квадрата знаходяться в Росії – несправедливо; хоча б одну картину давно варто було би повернути нам!

Найвідоміший і в Україні, і у світі знавець творчості Малевича, мистецтвознавець і професор Дмитро Горбачов чимало сил витратив на те, щоб довести: Малевич був українцем. Та й сам супрематист часто писав листи українською мовою, надихався мотивами української народної творчості та вважав себе українцем. Спецпроект Бібліотеки українського мистецтва докладно розповідає, що саме пов’язує Малевича з Україною.

1. Місце народження – Київ

Казимир Малевич народився у Києві, сталася це важлива подія у 1879-у році. Батько – поляк, директор цукрових заводів, мати – українка з Полтавщини, домогосподарка. Обоє батьків були родовими дворянами. Прізвище “Малевич” зустрічається в Польщі, Литві, Україні, Білорусі.

Народився Казимир в маєтку своєї рідної тітки Марії Оржеховській на вулиці Жилянська (орієнтовно номер 62-65). Цей район Києва і тоді вважався престижним. Хрестили Малевича в костелі св. Олександра в Києві.

До 17 років майбутній художник жив з батьками, в основному в селах і невеликих містечках, де працювали цукрові заводи – на Поділлі (Ямпіль – до 12 років), на Харківщині (Пархомівка, Білопілля – з 1900-о року), на Чернігівщині (Вовчок, Конотоп – 1893-1895).

Таким чином, з упевненістю можна стверджувати, що Казимир Малевич виріс і сформувався в Україні.

2. Вплив української народної творчості

Мотиви писанок у творчості Малевича

Мотиви писанок у творчості Малевича

Усе життя Казимир Малевич усіляко підкреслював, що його художнє бачення світу сформувало українське село. Цей факт підтверджують і мистецтвознавці, що досліджують творчість художника ось уже 80 років після його смерті.

Українська селянська хата, білостінна мазанка, багато яких Малевич бачив в українських селах, де був поширений настінний розпис, відіграла помітну роль у його супрематичній та кубистичній творчості. На Харківщині, де художник прожив з 12 до 15 років, він бачив розмальовані печі і навіть спостерігав, як їх розписують.

А ось що згадував сам Казимир Северинович: “Село займалося мистецтвом (цього слова я тоді не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені дуже подобалися. У цих ось речах і крилася таємниця моїх симпатій до селян. Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селянки розписи, і допомагав їм мазати глиною підлогу хат і робити візерунки на печах. Селянки прекрасно зображували птахів, конячок і квіти. Усі фарби виготовлялися на місці з різних глин та синьки. Я пробував перенести цю культуру на печі у себе вдома, але не виходило. Говорили, що я брудню груби. Діставалося і парканам, і стінам сараїв тощо.”

За ескізами Малевича та інших прогресивних українських художників того часу, в тому числі й Олександри Екстер, майстрині села Вербівка на Київщині робили вишивки на шаликах і подушках, хустках і скатертинах – і продавали їх у Києві, Москві та Берліні як зразки народних промислів. У каталозі виставки сучасного декоративного мистецтва “Супрематисти – селянській артілі” за 1915-й рік зазначено, що Малевич зробив два ескізи для шаликів і один ескіз для подушки.

“Найближча аналогія до супрематизму – геометричний розпис подільських хат, писанки з їх астральними знаками, візерунки плахт – магічний код стихій (вогню, землі, води)”, – пише Дмитро Горбачов.

3. Українська мова

Автограф письма Малевича к И. Жданко и Л. Крамаренко

 

Малевич часто писав листи українською мовою, а іноді – на якійсь веселій суміші російської та української мов, з чого можна було зрозуміти, що останню він знає дуже добре. Ось, наприклад, цитата з листа Малевича дружині художника Льва Крамаренка Ірині Жданко (збереглися, до речі, її спогади про те, як вони з Малевичем малювали пейзажі Святошино у 1930-у році):

“В Київі кажуть еди хоч відбавляй – вишні черешні та друга ягода що росте пиля самої землі. От би добре було вареників з сметаною та оцієї ягоди з молоком та с сахаром. Еще кажуть поросята в будинку вчених на обід можна брати”.

(Лист написано 3 липня 1931 в Ленінграді, де тоді панували голодні часи).

4. Педагогічна діяльність

18 березня 2015 року в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури відбулося урочисте встановлення портрету Малевича серед інших видатних викладачів. Фото: Леся Мазанік

18 березня 2015 року в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури відбулося урочисте встановлення портрета Малевича серед інших видатних викладачів. Фото: Леся Мазанік

З 1928-о по 1930-й роки Казимир Малевич викладав у Київському художньому інституті, який на той час набув слави “українського Баухауза”, а серед професорів його були Олександр Богомазов, Віктор Пальмов, Лев Крамаренко та інші зірки живопису. Цими ж роками датується активність Малевича в українській пресі – кілька десятків його статей про новаторство в мистецтві було надруковано у журналах Нова генерація (Харків) і “Альманах-авангард” (Київ).

У КХІ Казимир Северинович викладав на педагогічному факультеті, за власними його словами, “лікував” студентів від реалізму, від психологічної розгубленості перед складною світовою культурою, від внутрішньої загальмованості і невпевненості, від “живописної неврастенії” та “кольоростраху”. Аналізуючи твори студентів, професор Малевич з’ясовував, який художній вплив пригнічує волю кожного з них і який “додатковий елемент” культурних вражень допоможе їм знайти власний напрямок у мистецтві.

18 березня 2015-о року в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (так зараз називається КХІ) відбулося урочисте внесення портрета Малевича в ряди портретів інших видатних викладачів цього навчального закладу.

5. Пісні

Дівчата у полі. К. Малевич (1932)

Дівчата у полі. 1932

За свідченнями друзів і знайомих, Казимир Малевич дуже добре співав – у нього був бас. Особливо весело проходили вечори, коли з бандурою з’являвся художник Володимир Татлін – грав українські мелодії, а Малевич співав. Племінник художника, Юрій Зайцев, навіть згадує одну з улюблених пісень дядька:

Гуде вітер вельми в полі,

Реве ліс ламає,

Козак журиться сердешний,

Долю проклинає.

Гуде вітер вельми в полі,

Реве ліс ламає,

Плаче козак молоденький,

Що робить не знає…

 

6. Голодомор

Казимир Малевич – єдиний український художник, у творчості якого відбився Голодомор 1932-1933-о років, від якого померло від 4 до 10 мільйонів українців. Так, на малюнку олівцем, відомому під назвою “Де серп і молот, там смерть і голод” (цитата з популярної у 1920-30-і роки народної пісні), зображені три фігури, риси обличчя у яких замінені на серп і молот, хрест, труну.

Багато з “селянських” картин, які Малевич активно писав у 1930-х роках, містять у собі завуальовані повідомлення. Наприклад, відсутність облич. Крім того, майже всі картини того періоду неправильно датовані. “Оскільки це – картини протесту, вони спеціально датовані більш раннім часом”, – коментує мистецтвознавець Олександра Шатських.

“Малевич був єдиним художником, що показав трагічне становище українських селян під час злочинної насильницької колективізації”, – пише французський історик мистецтва, автор кількох монографій про Малевича Жан-Клод Маркаде.

“Де серп і молот, там смерть та голод”

“Де серп і молот, там смерть та голод”

7. Смерть

Одне з останніх фото Малевича за життя – з третьою джружиною Наталією Манченко. 1935, Ленінград

Одне з останніх фото Малевича за життя – з третьою дружиною Наталією Манченко. 1935, Ленінград

Як і багато видатних діячів української культури, Казимир Малевич став жертвою сталінізму. Художник взагалі збирався переїхати з Ленінграда до Києва на постійне місце проживання, але саме у 1930-у році Йосип Сталін оголосив чистку всім без винятку фахівцям високої кваліфікації, називаючи їх “буржуазними інтелігентами”. З Київського художнього інституту в той рік “вичистили” всіх опитаних професорів і першокласних художників – Льва Крамаренка, Євгенія Сагайдачного, Федіра Кричевського, Михайла Бойчука, Казимира Малевича.

У тому ж 1930-у Малевича стали катувати в Ленінградському ОГПУ. Під тиском йому вводили воду до сечогінного каналу – вимагали зізнань у шпигунстві. Пізніше розвинулася хвороба простати, через яку Малевич і помер 15 травня 1935-о року.

Друзі Малевича згадували, що він хотів бути похованим з розпростертими руками – у формі хреста, мотиви якого, до речі, дуже часто зустрічаються у творчості художника. Так і сталося – Казимира Севериновича кремували у Москві, в супрематичний труні у вигляді хреста. Над могилою було встановлено дерев’яний кубічний монумент із зображенням чорного квадрата. Після похорону ходило багато чуток: наприклад, про те, що Малевич був похований одягненим у червону мантію.

8. Автобіографія

 

У власних автобіографічних замітках Казимир Малевич виступає як українець. Щоб не бути голослівними, просто наводимо кілька цитат із цих нотаток:

“…мене все міцніш тягнуло до Києва. Неповторним залишався у моїй пам’яті Київ. Будинки, вимурувані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше. Селянки човниками перепливали Дніпро, везли масло, молоко, сметану, заповнюючи береги і вулиці Києва, надаючи містові особливого колориту.”

“…Це був Лев Квачевський. Він був студентом пейзажного класу Академії мистецтв у Петербурзі. День у день ходили ми з ним на етюди влітку, навесні і зимою, верстов по тридцять за день. Цілу дорогу сперечалися. Припиняли суперечку тільки тоді, коли сідали полуднювати. Згадували Україну. Він та я були українці.”

“Жив я тоді (у віці 16 років – ред.) в Конотопі. О, славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, з смачною шкіркою, лежали крильцями ковбаски, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди. Я сростав серед цього українського сала і часнику в Конотопі”.

 

640px-Чёрный_супрематический_квадрат._1915._ГТГ

 

При підготовці статті використано матеріали антології “Малевич та Україна” Дмитра Горбачова (Київ, 2006), монографії “Малевич” Жана-Клода Маркаде (Київ, Родовід, 2013).

Translate »