Малевич та Україна

Спецпроект Бібліотеки українського мистецтва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вісім явищ, що пов’язують Казимира Малевича та Україну

Цього року виповнюється 100 років від дня створення знаменитого “Чорного квадрата”, на честь чого ЮНЕСКО оголосила 2015-й – Роком Казимира Малевича. А 15 травня виповнилося 80 років з дня смерті художника – у 1935-у році. До речі, усі чотири варіанти Чорного квадрата знаходяться в Росії – несправедливо; хоча б одну картину давно варто було би повернути нам!

Найвідоміший і в Україні, і у світі знавець творчості Малевича, мистецтвознавець і професор Дмитро Горбачов чимало сил витратив на те, щоб довести: Малевич був українцем. Та й сам супрематист часто писав листи українською мовою, надихався мотивами української народної творчості та вважав себе українцем. Спецпроект Бібліотеки українського мистецтва докладно розповідає, що саме пов’язує Малевича з Україною.

1. Місце народження – Київ

Будинок на вулиці Бульонській (зараз – вулиця Казимира Малевича) в Києві, де народився художник

Будинок на вулиці Бульонській (зараз – вулиця Казимира Малевича) в Києві, де народився художник

Казимир Малевич народився у Києві, сталася це важлива подія у 1879-у році. Батько – поляк, директор цукрових заводів, мати – українка з Полтавщини, домогосподарка. Обоє батьків були родовими дворянами. Прізвище “Малевич” зустрічається в Польщі, Литві, Україні, Білорусі.

Народився Казимир в будинку по вулиці Бульонскій у ​​Києві, пізніше перейменованої у вулицю Боженка. Зараз вона називається вулицею Казимира Малевича, але двоповерховий будинок №15 знесений в середині минулого століття; на його місці був побудований новий корпус Інституту електрозварювання АН УРСР.

Хрестили Малевича в костелі св. Олександра в Києві.

До 17 років майбутній художник жив з батьками, в основному в селах і невеликих містечках, де працювали цукрові заводи – на Поділлі (Ямпіль – до 12 років), на Харківщині (Пархомівка, Білопілля – з 1900-о року), на Чернігівщині (Вовчок, Конотоп – 1893-1895).

Таким чином, з упевненістю можна стверджувати, що Казимир Малевич виріс і сформувався в Україні.

2. Вплив української народної творчості

Мотиви писанок у творчості Малевича

Мотиви писанок у творчості Малевича

Усе життя Казимир Малевич усіляко підкреслював, що його художнє бачення світу сформувало українське село. Цей факт підтверджують і мистецтвознавці, що досліджують творчість художника ось уже 80 років після його смерті.

Українська селянська хата, білостінна мазанка, багато яких Малевич бачив в українських селах, де був поширений настінний розпис, відіграла помітну роль у його супрематичній та кубистичній творчості. На Харківщині, де художник прожив з 12 до 15 років, він бачив розмальовані печі і навіть спостерігав, як їх розписують.

А ось що згадував сам Казимир Северинович: “Село займалося мистецтвом (цього слова я тоді не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені дуже подобалися. У цих ось речах і крилася таємниця моїх симпатій до селян. Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селянки розписи, і допомагав їм мазати глиною підлогу хат і робити візерунки на печах. Селянки прекрасно зображували птахів, конячок і квіти. Усі фарби виготовлялися на місці з різних глин та синьки. Я пробував перенести цю культуру на печі у себе вдома, але не виходило. Говорили, що я брудню груби. Діставалося і парканам, і стінам сараїв тощо.”

За ескізами Малевича та інших прогресивних українських художників того часу, в тому числі й Олександри Екстер, майстрині села Вербівка на Київщині робили вишивки на шаликах і подушках, хустках і скатертинах – і продавали їх у Києві, Москві та Берліні як зразки народних промислів. У каталозі виставки сучасного декоративного мистецтва “Супрематисти – селянській артілі” за 1915-й рік зазначено, що Малевич зробив два ескізи для шаликів і один ескіз для подушки.

“Найближча аналогія до супрематизму – геометричний розпис подільських хат, писанки з їх астральними знаками, візерунки плахт – магічний код стихій (вогню, землі, води)”, – пише Дмитро Горбачов.

3. Українська мова

Автограф письма Малевича к И. Жданко и Л. Крамаренко

 

Малевич часто писав листи українською мовою, а іноді – на якійсь веселій суміші російської та української мов, з чого можна було зрозуміти, що останню він знає дуже добре. Ось, наприклад, цитата з листа Малевича дружині художника Льва Крамаренка Ірині Жданко (збереглися, до речі, її спогади про те, як вони з Малевичем малювали пейзажі Святошино у 1930-у році):

“В Київі кажуть еди хоч відбавляй – вишні черешні та друга ягода що росте пиля самої землі. От би добре було вареників з сметаною та оцієї ягоди з молоком та с сахаром. Еще кажуть поросята в будинку вчених на обід можна брати”.

(Лист написано 3 липня 1931 в Ленінграді, де тоді панували голодні часи).

4. Педагогічна діяльність

18 березня 2015 року в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури відбулося урочисте встановлення портрету Малевича серед інших видатних викладачів. Фото: Леся Мазанік

18 березня 2015 року в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури відбулося урочисте встановлення портрета Малевича серед інших видатних викладачів. Фото: Леся Мазанік

З 1928-о по 1930-й роки Казимир Малевич викладав у Київському художньому інституті, який на той час набув слави “українського Баухауза”, а серед професорів його були Олександр Богомазов, Віктор Пальмов, Лев Крамаренко та інші зірки живопису. Цими ж роками датується активність Малевича в українській пресі – кілька десятків його статей про новаторство в мистецтві було надруковано у журналах Нова генерація (Харків) і “Альманах-авангард” (Київ).

У КХІ Казимир Северинович викладав на педагогічному факультеті, за власними його словами, “лікував” студентів від реалізму, від психологічної розгубленості перед складною світовою культурою, від внутрішньої загальмованості і невпевненості, від “живописної неврастенії” та “кольоростраху”. Аналізуючи твори студентів, професор Малевич з’ясовував, який художній вплив пригнічує волю кожного з них і який “додатковий елемент” культурних вражень допоможе їм знайти власний напрямок у мистецтві.

18 березня 2015-о року в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (так зараз називається КХІ) відбулося урочисте внесення портрета Малевича в ряди портретів інших видатних викладачів цього навчального закладу.

5. Пісні

Дівчата у полі. К. Малевич (1932)

Дівчата у полі. 1932

За свідченнями друзів і знайомих, Казимир Малевич дуже добре співав – у нього був бас. Особливо весело проходили вечори, коли з бандурою з’являвся художник Володимир Татлін – грав українські мелодії, а Малевич співав. Племінник художника, Юрій Зайцев, навіть згадує одну з улюблених пісень дядька:

Гуде вітер вельми в полі,

Реве ліс ламає,

Козак журиться сердешний,

Долю проклинає.

Гуде вітер вельми в полі,

Реве ліс ламає,

Плаче козак молоденький,

Що робить не знає…

 

6. Голодомор

Казимир Малевич – єдиний український художник, у творчості якого відбився Голодомор 1932-1933-о років, від якого померло від 4 до 10 мільйонів українців. Так, на малюнку олівцем, відомому під назвою “Де серп і молот, там смерть і голод” (цитата з популярної у 1920-30-і роки народної пісні), зображені три фігури, риси обличчя у яких замінені на серп і молот, хрест, труну.

Багато з “селянських” картин, які Малевич активно писав у 1930-х роках, містять у собі завуальовані повідомлення. Наприклад, відсутність облич. Крім того, майже всі картини того періоду неправильно датовані. “Оскільки це – картини протесту, вони спеціально датовані більш раннім часом”, – коментує мистецтвознавець Олександра Шатських.

“Малевич був єдиним художником, що показав трагічне становище українських селян під час злочинної насильницької колективізації”, – пише французський історик мистецтва, автор кількох монографій про Малевича Жан-Клод Маркаде.

“Де серп і молот, там смерть та голод”

“Де серп і молот, там смерть та голод”

7. Смерть

Одне з останніх фото Малевича за життя – з третьою джружиною Наталією Манченко. 1935, Ленінград

Одне з останніх фото Малевича за життя – з третьою дружиною Наталією Манченко. 1935, Ленінград

Як і багато видатних діячів української культури, Казимир Малевич став жертвою сталінізму. Художник взагалі збирався переїхати з Ленінграда до Києва на постійне місце проживання, але саме у 1930-у році Йосип Сталін оголосив чистку всім без винятку фахівцям високої кваліфікації, називаючи їх “буржуазними інтелігентами”. З Київського художнього інституту в той рік “вичистили” всіх опитаних професорів і першокласних художників – Льва Крамаренка, Євгенія Сагайдачного, Федіра Кричевського, Михайла Бойчука, Казимира Малевича.

У тому ж 1930-у Малевича стали катувати в Ленінградському ОГПУ. Під тиском йому вводили воду до сечогінного каналу – вимагали зізнань у шпигунстві. Пізніше розвинулася хвороба простати, через яку Малевич і помер 15 травня 1935-о року.

Друзі Малевича згадували, що він хотів бути похованим з розпростертими руками – у формі хреста, мотиви якого, до речі, дуже часто зустрічаються у творчості художника. Так і сталося – Казимира Севериновича кремували у Москві, в супрематичний труні у вигляді хреста. Над могилою було встановлено дерев’яний кубічний монумент із зображенням чорного квадрата. Після похорону ходило багато чуток: наприклад, про те, що Малевич був похований одягненим у червону мантію.

8. Автобіографія

 

У власних автобіографічних замітках Казимир Малевич виступає як українець. Щоб не бути голослівними, просто наводимо кілька цитат із цих нотаток:

“…мене все міцніш тягнуло до Києва. Неповторним залишався у моїй пам’яті Київ. Будинки, вимурувані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше. Селянки човниками перепливали Дніпро, везли масло, молоко, сметану, заповнюючи береги і вулиці Києва, надаючи містові особливого колориту.”

“…Це був Лев Квачевський. Він був студентом пейзажного класу Академії мистецтв у Петербурзі. День у день ходили ми з ним на етюди влітку, навесні і зимою, верстов по тридцять за день. Цілу дорогу сперечалися. Припиняли суперечку тільки тоді, коли сідали полуднювати. Згадували Україну. Він та я були українці.”

“Жив я тоді (у віці 16 років – ред.) в Конотопі. О, славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, з смачною шкіркою, лежали крильцями ковбаски, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди. Я сростав серед цього українського сала і часнику в Конотопі”.

 

640px-Чёрный_супрематический_квадрат._1915._ГТГ

 

При підготовці статті використано матеріали антології “Малевич та Україна” Дмитра Горбачова (Київ, 2006), монографії “Малевич” Жана-Клода Маркаде (Київ, Родовід, 2013).

'
Share This