ІРИНА ЖДАНКО
1905–1999
Ірина Олександрівна була втіленням малярської культури і знаходилася в її епіцентрі. Вона зазначала: “У нас (я і мій чоловік Лев Юрійович Крамаренко) склалися надзвичайно дружні стосунки з Казимиром Малевичем. Одного разу він приєднався до нас у поїздці на етюди до київського передмістя Святошин, сказавши, що хоче попрацювати в плані імпресіонізму”.
Приятелювала Жданко й з Татліним – у Києві та Москві. Мистецьким середовищем художниці були і Богомазов, і Фальк та інші відомі митці, за якими, наче велетенське тло, стояла французська тридиція – бачити святкову барвистість світу. “Ми підіймали колірну гаму”, – говорила Ірина Жданко, себто просвітлювали й акцентували колір, вивільняючи його від “коричневої хвороби академізму”, від його глухої й сліпої забрудненості, як то робили Моне, Дега, Ренуар та Сезанн.
Твори художниці – пейзажі близьких і далеких країв, натюрморти, акти – ховають у собі таїну недомовленості: в швидкому сновиганні плям і світла, і несуть відчуття імовірності і можливості щастя у кольорах свіжих, як подих молодості.
Книги про Ірину Жданко:
- Ирина Жданко. Графика. Каталог выставки. Москва, Советский художник, 1985.
- Ірина Жданко. Каталог виставки творів. Київ, 2001.