Ілюстрації Василя Седляра до "Кобзаря" Шевченка

“Його графіка близька до народної манери малювати квачем”

Після арешту і розстрілу у 1937 році “бойчукіста” Василя Седляра (1899-1937) його ім’я надовго пропало з історії української графіки, та й взагалі культури. Митця та його колег – Михайла Бойчука, Івана Падалку та інших – називали “ворогами народу, які у своїх роботах спотворювали нашу радянську дійсність” та закликали “якнайшвидше ліквідувати наслідки їхньої підривної роботи”.

Сьогодні – особливо після перевидання седлярівського “Кобзаря”, яке здійснило видавництво “Дух і Літера” у 2009 році, – ілюстрації художника визнано шедевром. Бібліотека українського мистецтва вперше оприлюднює онлайн 44 ілюстрації з першого видання 1931 року. Як відомо, друге видання було частково кольоровим, тоді як перше – повністю чорно-білим.

…У 1920-30-і роки ілюстрування поезії Тараса Шевченка мало в Україні певні традиції. Проте художники (Василь Штернберг, Порфирій Мартинович, Костянтин Трутовський, Опанас Сластіон) ілюстрували переважно окремі поезії. Однією з інновацій роботи Василя Седляра було те, що він першим в історії проілюстрував повний “Кобзар”.

Збереглося листування Седляра з дамою його серця Оксаною Павленко, завдяки якому зрозуміло, з якими труднощами стикався художник під час своєї кількарічної роботи (листування вперше оприлюднене на сайті Асоціація Європейських Журналістів). Також з листів відомо, що одним з перших, хто підтримав задум Седляра був експериментатор, авангардист Вадим Меллер. Він у 1928–1930 роках працював художнім редактором Державного видавництва України (ДВУ) у Харкові. Але згодом робота над “Кобзарем” перемістилася до Києва, де і вийшли видання 1931 та 1933 років. Редактором обох видань був Володимир Вайсблат (псевдонім якого – Ол. Гер). 

“Робота моя дуже кепсько просувається вперед. Одне, що заважали різні гості, а друге, якось, видко, перемучився я цими річами. Якась перевтомлена уява. Надто вже багато навантаження і так раптом”, – це лише одна з багатьох епістолярних скарг  Седляра. Роботу він закінчив – у вересні 1929 року. Створив обкладинку, 50 великих ілюстрацій та 26 маленьких. Навесні наступного року вихід “Кобзаря” було анонсовано у газеті “Харківський пролетар”: Седляреві ілюстрації були названі “справжнім пам’ятником творчості поета та великим вкладом до нашої художньої культури”. “Робота ця, – писали автори матеріалу, учні Меллера, який на той час звільнився з видавництва, – вражає своєю епічністю, широким показом теми та проникненням у настрій цілого твору. Всі 75 малюнків Седлярового “Кобзаря” являють собою таке ж органічне ціле, як і “Кобзар” Шевченка. Але вони дають нам Шевченка не романтика, лірика, а поета-бунтаря, що його поезії звучать закликом до визволення всього трудящого люду”.

“Кобзар” вийшов у світ з 54-ма чорно-білими ілюстраціями наприкінці лютого 1931 року тиражем  5000 примірників (саме з цього видання – ілюстрації у нашому спецпроекті). Седляр був задоволений, про що ми також дізнаємося з його листа до Павленко: “Прислав мені Глущенко з Парижу вирізку з газети “Prager Presse”, де вміщено дуже прихильну рецензію на ілюстрації до “Кобзаря”.

Тоді ж Василь Седляр вирішив підготувати ще одне видання “Кобзаря”, але вже з кольоровими ілюстраціями. Друге видання побачило світ у травні 1933 року накладом 10000 примірників на відзнаку 120-річчя від дня народження Шевченка. Седляревих ілюстрацій у ньому було вже 62, зокрема 18 кольорових.  

…Буквально через кілька років почалося цькування “бойчукістів”, але це вже інша – довга і сумна – історія. Седляра разом із Бойчуком, Падалкою та іншими невинними розстріляли у Києві 13 липня 1937 року. Доробок художника знищили, “Кобзар””вилучили з бібліотек і книгарень.

Лише з 1960-х років почалося дуже повільне повернення українцям імені видатного митця. І тільки в незалежній Україні було здійснене перевидання унікального “Кобзаря”.

Мистецтвознавець та колекціонер Ігор Диченко ємно та вичерпно писав про цикл седлярових ілюстрацій: “У багатьох ілюстраціях Седляр пронизує композиції духом експресії, шукає кульмінаційні епізоди. Його графіка близька до народної манери малювати квачем: кожний дотик до паперу не пестить його, а наче б’є, залишаючи не аморфну “солом’яну” лінію, а виповненні напруженням штрихи. У цей спосіб ілюстратор досягає в кращих малюнках образності, означеної буквально аскетично скупим малюнком, часто начеркового плану. У малюнках до “Кобзаря” виявилася дуже суттєва риса  Василя Седляра – його європейський рівень як графіка”.