Дмитро Горбачов: "Око — це комп’ютер"

Нещодавно потрапила мені на очі стаття  про Малевича й авангард, – розповідає Дмитро Омелянович. – Там і мене згадують, щоправда, без особливого респекту. У статті мова йде про те, що російський авангард масово підробляють; що на ринку більше підробок, ніж справжніх речей. І пишуть, що я вводжу в обіг роботи, які раніше ніде не виставлялися й про які ніде не писалося. Це принцип архівіста — треба знайти сліди. А у величезної кількості авангардистських творів провенансу немає. То що, відмовлятись від робіт? Ні, я так не вважаю. Не архівісту, а експерту з оком, яке бачило сотні робіт, майже одразу видно, чи це справжня річ, чи ні. На рівні енергетики. Робота може бути непогано зроблена, але “мертва”. Є такі мистецтвознавці, які на все кажуть “фальшак”. А про мене ходять байки — мовляв, що не принеси, Горбачов каже “Малевич”.

Що думаєте про скандал з виставкою колекції Ігоря Топоровського у Бельгії?

Можуть бути і справжні речі, наприклад, роботи Олександра Родченка. Все інше і справді туфта. На 90% підробки одразу відсіюються, а 10% треба вивчати. Загалом, на роботи треба дивитися довго, аби зрозуміти, як зреагує око, і з цього зробити висновок, справжня це робота чи підробка. Око експерта — комп’ютер. Воно фіксує купу обставин, які навіть сформулювати важко. Давно спитав у одного товарознавця про тканину — це шевйот чи драп? Він каже — шевйот. Питаю — чому? Він відповідає: та я бачу! Я подумав — оце експерт, він бачить, а не шукає документів, хоча і це теж важливо. У експерта розвинуте зорове сприйняття; це від Бога і є далеко не у кожного. Найвеличніший мистецтвознавець може не бути експертом, якщо не може бачити. Інтуїція мусить бути розвинута спілкуванням з тисячами творів. Справді трапляється багато підробок, не тільки авангарду: усе, що завгодно, підробляють, аби заробити грошей. Останнім часом за фальшаки взялися видатні художники, які ніби перевтілюються у художника, роботи якого підробляють. Мені один такий траплявся, який вражаюче підробляє манеру Богомазова у малюнках. Саме у малюнках, живопис у нього виходить блідим і невиразним.

Що ще цікавого про підробки розкажете?

Підробок на найвищому рівні в історії мистецтва дуже мало. Але бували і такі випадки, що сам художник визнавав роботу своєю. Наприклад, французький художник Моріс Утрілло навіть судився з однією фальсифікаторкою, на суді йому приносять роботу — ніби фальшак, а він каже: “Може, це й моя робота”. Один іспанець робив підробки Пікассо, Матісса, Сезанна — ніхто його не викривав, але коли художник помер, то у його майстерні побачили заготовки підробок. Якщо фальсифікат зроблено на рівні художника, то можна і не хвилюватися. Це ж не компрометує художника. А бувають, натомість, такі оригінали, до яких художник навіть не торкався. В Національному художньому музеї є картина “Хліб” Яблонської. Тетяну Нилівну попрохали, аби вона скопіювала той “Хліб”, що висить у Третьяковській галереї. Їй ліньки, вона найняла художника Івана Юхна — гарного копіїста. Він зробив бездоганну копію. Яблонська написала тільки рік — 1950, тоді як в оригіналі 1949, і підписала — авторизувала. І це її робота. Тож якщо геніальний фальсифікатор створює картину на рівні художника — то так і лишається, бо довести нічого неможливо.

Скільки експертиз ви провели за своє життя і коли почали їх робити?

Усні роблю з 1965. Почав з роботи Олександри Екстер “Міст Севр”: це не складно було, бо в книжці Тугендхольда 1922 року репродукована ця робота. Потім приносили “Пимоненків”, і я бачив, що це фуфло. В 1960-х як підробляли? Беруть перший-ліпший етюд, підписують “Рєпін”, “Пимоненко”, при чому не дуже імітуючи сам підпис. І на ринку це проходило. У 1990 році вперше потрапив за кордон, і зустрівся з колекціонеркою, приятелькою Маркаде. Вона теж, до речі, принесла роботу Екстер на експертизу. А тут експерти-росіяни і кажуть: ти не береш грошей, а це наш хліб; маєш теж брати. І тоді я став брати стільки, скільки дадуть. І почав писати свідчення, що це такий-то художник. Згодом почали просити писати щось вагоміше — іноді воно виливалося в мистецтвознавче дослідження. Один колекціонер каже: так цікаво ви пишете, що я виставляю картину, читаю і дивлюсь на неї. Тоді я брав по 100 долярів. А якось в Америці один колекціонер сказав, що $100 — це чайові. І дав $200. Тоді я приїхав і став брати з усіх по $200 за експертизу… У 1960-х роках у Третьяковці свідчення давали молоденькі мистецтвознавиці — брали за експертизу 5 рублів. Беруть ці 5 рублів і питають у колекціонерів: “так кого писати?” Мовляв, кого скажете, того і напишемо.

Чи відрізняються стиль, методи підробок до 1990-х і після?

Раніше живопис не мав цінності, аукціонів не було, музеї й колекціонерів не грабували. В НХМУ постійно були відчинені вікна, шпінгалети не працювали, бо вони були ще дореволюційних часів, часів Миколи Біляшівського і Федіра Ернста. Але в певний момент живопис став щось коштувати, і почалися перші грабунки. Розповідав Чудновський з Ленінграда, у колекції якого були і Шагал, і Малевич, як його пограбували. До нього ходили десятки людей, і якось прийшли особи кавказької національності — по рекомендації. Вони його скрутили, поклали на підлогу і почали вирізати картини за планом: знали, де що висить. Але напередодні він зробив перевіску, і Малевич з Шагалом були на інших місцях. Наступного дня колекціонер пішов в Ермітаж і здав ті шедеври на депозит… У Полтавському художньому музеї у 1990-х зник натюрморт 17 сторіччя. Усі були здивовані, бо була сигналізація. Виявилося, що грабіжники домовилися з міліцією. Через два роки натюрморт знайшли аж у Манчестері!

У вас траплялися помилки в експертизі?

Так. Часто злодії враховують психологічні моменти. Наприклад, прийшла до мене якось гарна зарюмсана дівчина. Каже: дідусь помер у Житомирі, на горищі є колекція, яка лежить там вже кілька десятиріч. Речі були не сильні, але в дусі художника (вже не пам`ятаю, якого). Подумав, що то у нього творча невдача і визначив роботу як оригінал.  А через два місяці приходить інша красуня, плаче і каже “дідусь помер, на горищі картини”. Питаю: у Житомирі? Ні, у Вінниці. Вигнав її та й до попередньої пішов розбиратися… Якось привезли колекцію робіт учнів Малевича. Покликав Ігоря Диченка, який і купив найкращу з тих робіт. А через рік ми прозріли і зрозуміли, що це сам Казимир Северинович: форми невагомі, тільки у Малевича таке можливе. Не шедевр, не найкраща робота; видно, що людина експериментувала. Але зараз вже і Жан-Клод Маркаде підтвердив, що це Малевич, 1916 року робота — та, що зберігається у Мистецькому Арсеналі.

Кого, до речі, найчастіше підробляють?

Усіх,  хто дорого коштує: Анатолія Петрицького, Олександра Хвостенка-Хвостова. У 1990-х роках на Сотбі продавалася робота Василя Єрмілова “Портрет художника А. Почтенного” (1924). Купив її німецький колекціонер. Бачу, що це підробка. Колекціонер: ви мені цього не кажіть, я її купив, бо коштує $50 тисяч, а не $500 тисяч, і експерт завірив, що робота справжня. Тоді я зрозумів, що не всі хочуть знати правду… А буває неточна атрибуція. З Америки якось пишуть: знайшли Екстер, підтвердіть. А я вже по фото бачу, що робота Катрі Васильєвої, учениці Екстер. Власник картини просить: можете нікому про це не казати? Можу! Очевидно, він хотів “загнати” цю роботу як Екстер, а це не моє собаче діло. Якось принесли картину Олександра Мурашка, на мою думку — 1905 року.  У реставраційній майстерні спочатку сказали, що це друга третина ХХ сторіччя, а через півроку у тих самих реставраторів вийшло, що це третя третина ХХ сторіччя. Знайшли фарби, масове фабричне виробництво яких запустили 1916 року. Але ж до 1916 року цю фарбу робили кустарно. І її знаходили у картинах Явленського, приятеля Кандинського. А Мурашко якраз був у 1905 у Мюнхені і приятелював з Явленським! Так що головне — око експерти; прилади теж можуть давати похибки. Знаєте анекдот про Пікассо? Приїхала Фурцева, Міністр культури СРСР, до Парижу на конференцію. Її питають посвідчення. Вона його забула. Їй кажуть: “Не хвилюйтеся, ви можете довести, що ви справді Фурцева. Нещодавно у нас був Пікассо, теж забув посвідчення, але при нас швиденько у своїй манері намалював картинку. Видно, що Пікассо”. На що Фурцева: “а хто такий Пікассо?” Їй кажуть: “Проходьте, видно, що ви Міністр культури Радянського Союзу”.

Цю ситуацію можна і до наших реалій приписати.

Цілком.