Олександр Супрун. Фотографічний монтаж

Стаття представника харківської школи фотографії Олександра Супруна (1945 р.н.) з журналу “Світло й тінь” за 1993 рік. 

Монтаж як засіб поєднання кількох окремих фотографічних зображень в єдину композицію виник майже одночасно з народженням фото­графії. Незважаючи на стабільний інтерес багатьох досвідчених фотографів саме до такого засобу творчого самовияву, його досліджено недостатньо. Це стосується не лише мистецькознавчих досліджень, а й неоднорідної класифікації термінів, неоднозначного їх тлумачення.

Отримавши від редакції пропозиції поділитись з аудиторією часопису власним досвідом по створенню фотографічних монтажів, з двох питань ЩО? і ЯК?, я вирішив зосередити свою увагу на питанні ЯК?

Фотографічний монтаж розрізняють за засобами його виконання, а саме: 

• монтаж проекційний, 
• монтаж “сендвічевий”, 
• монтаж аплікаційний.

Монтаж проекційний найкраще висвітлений в спеціальній фотолітературі. Приклад як вдрукувати ефективне хмарне небо в пейзажний знімок є в багатьох посібниках з фотографії. Створення багатоелементних композицій у цей спосіб — досить складна і копітка робота, яка потребує відповідного обладнання фотолабораторії. Наприклад, відомий американський фотограф Джері Уелсман при створенні своїх композицій користується лабораторією з шістьма збільшувачами найвищого класу.

Монтаж “сендвічевий” набув поширення при масовому захопленні слайдовою фотографією. Виконуєть­ся вкладанням в одну слайдову рамку двох і більше слайдів, масок та ін.

Монтаж аплікаційний створюєть­ся як композиція-аплікація з окремих елементів (частин декількох знімків), що наклеюються на суцільну основу. Коли виконана таким чином композиція-аплікація виступає остаточним виставковим оригіналом, отримуємо різновид знайомого всім колажу.

В разі створення аплікаційних монтажів колаж-композиція виступає лише “підретушним оригіна­лом”. Композицію старанно ретушують, перезніма­ють і вже з негативів виготовляють остаточний виставочний знімок.

Послідовність створення аплікаційного монтажу можна поділити на 10 етапів:

• задум,
• ескізи,
• збирання матеріалу,
• робочий ескіз-схема,
• виготовлення елементів,
• виклеювання колажу — підретушного оригіналу,
• ретуш колажу,
• репродукція,
• ретуш негативу,
• виготовлення виставкового знімка.

Вже на першому етапі — етапі задуму — слід відповісти на запитання: що буде зображено на майбутній монтажній світлині? Народження ідеї, її фіксація, створення банку ідей — завдання саме цього етапу.

На другому етапі ведеться ескізний пошук варіантів втілення кожного задуму.  З’ясовуються вигляд, зміст, форма й кількість складових елементів майбутньої композиції, їх розміри та пропорції в майбутньому підретушному оригіналі, вид та напрям освітлення і ін.

На наступному етапі необхідно зібрати негативи всіх елементів. В своїй роботі на цьому етапі я користуюсь особистим архівом, веду цільову зйомку потрібних елементів майбутніх композицій. Маючи матеріали попередніх етапів, створюють робочий ескіз майбутнього підретушного оригіналу колажу. Такий ескіз, виконаний в дійсних розмірах, потрібен, щоб з’ясувати розміри деяких елементів на наступному етапі.

На етапі виготовлення елементів виконується фотодрук елементів монтажу, які мають розміри, зумовлені робочим ескізом. Для цього найкраще підходять тонкі сорти фотографічного паперу. Фактура їхньої поверхні при цьому не має особливого значення, але початківцям краще робити спроби на матовому папері. Зауважимо, що автор мав негативний результат при одночасному вико­ристанні матових і глянцевих сортів паперу.

Готові елементи зображення підлягають технічній ретуші та вирізаються по контуру згідно робочої схеми за допомогою ножиць, леза, скальпеля та ін.

На етапі створення підретушного колажу-оригіналу виготовлені елементи монтуються в єдине зображення на суцільну основу. Задовільною основою можуть бути планшети для художніх робіт або шматки меблевого картону.

Наклеювання елементів слід обов’язково вести під пресом, оскільки найбыльш незначні дефекти при їх наклеюванні будуть помітні після репродукції на остаточній фотографії. Найкращу якість виклейки дають гумовий клей та його синтетичні аналоги (“Фенікс”, “Момент”, 88Н, 88НП та ін.). Ці клеї не містять у своєму складі воду, тому фотопапір не розмокає і не деформується при наклеюванні.

Послідовне наклеювання елементів зображення спричиняє нашарування в окремих місцях підретушного оригіналу двох і більше товщин фотопаперу.  А це може призвести до того, що границі окремих елементів стануть помітні після репродукції. Особливо кидається у вічі в цьому плані схема репродукції із спрямованими джерелами освітлення. Щоб запобігти таким недолікам, використовують витонення паперового шару поблизу краю елемента за допомогою леза, “наждачки” та ін. Відносної простоти ця операція набуває на поліетиленових сортах фотопаперу, оскільки проклеєні поліетиленом шари легко відокремлюються один від одного.

Етап ретуші колажу передує етапу репродукції. Ведеться звичайними прийомами.

Репродукція — найбільш відповідальний етап створення аплікаційного монтажу. Від її виконання в значній мірі залежить якість кінцевого результату. В той же час існує досить широкий вибір альтернативних варіантів досягнення якісних результатів репродукції. Вибір варіанту в значній мірі залежить від технічних можливостей та власних смаків виконавця.

Найменші шанси досягти успіху при репродукції — маючи формат кадру 24 x 36 мм. І лише, коли кінцевою метою є слайд, можна отримати задовільні результати. Розмір негативу— 6×6 см і більше. При належному досвіді і якісному техніч­ному устаткуванні є досить високі гаранти кінцевого успіху.

Приклад найпростішої життєздатної схеми — репродукція камерою “Киев-60” з планшету при денному розсіяному світлі. До речі, в цьому випадку проблема швів між елементами стає несуттєвою. Однак виникає проблема паралельності площин плівки та планшету. Вона легко вирішується за допомогою дзеркала, яке при кадруванні розташовують у центрі планшету. В цьому разі поява на матовому склі апарата віддзеркаленого зображення його об’єктиву в центрі дзеркала буде означати виконання умов паралельності.

Добру якість дає репродукція за допомогою пристосованого збільшувача (“Крокус”, “Азов”, “Нева”, “Беларусь” та ін.).

Ретуш негативу — це етап, під час якого остаточно усуваються всі шви, робиться перерозподіл яскравості окремих частин негативів розміром 9 x 12 і більших.

Кінцевий етап створення виставкової світлини виконується за правилами позитивного друку.

Якісне виконання всіх етапів аплікаційного монтажу повинно забезпечити якість зображення, порівняну з якістю проекційного монтажу та звичайного друку з негативів прямої зйомки.

Дочитавши до цього місця, в декого виникне думка про доцільність таких зусиль та кропіткої роботи по реалізації тієї чи іншої ідеї засобами аплікаційного монтажу. І цілком слушно. Саме з цієї причини за ті 20 років, що автор займається монтажем, лише кожна четверта з “банку ідей” знайшла своє втілення. За цей час технікою монтажу створено всього 150 світлин. Доцільність ідей, як вже згадувалось на початку, вирішується виконавцем. Для мене, наприклад, гідною втілення була ідея світлини “Роса”. В процесі роботи над нею з’ясувалось, що ні пряма зйомка, ні монтажні композиції, відповідаючи початковому ескізу не змогли передати той образ, ті “перли” і “діаманти”, пов’язані з краплями роси на листі. Лише змінюючи масштаб, фон та контраст, вдалося досягти задовільного результату.

Олександр Супрун, журнал “Світло й тінь”, №4 — 1993.
Журнал відскановано у рамках проекту Екземпляри ХХ.