Іван Врона про Марію Котляревську. З п’ятого тому «Історії українського мистецтва»

Ученицею І. Падалки була й М. Котляревська. У своїх перших працях вона, як спочатку й О. Довгаль, обмежувалася формальними пошуками. Так, у гравюрі «Дівчинка з сачком» (1927) сюжет став лише приводом для вирішення декоративних і просторових завдань. Проте вже в ранніх творах Котляревської намічаються риси психологічної загостреності образу, характерної для її пізніших творів («Безпритульні», 1926).

Багато уваги приділяла Котляревська й декоративної виразності своїх гравюр. Між тим декоративність їх інша, ніж творів Падалки. На противагу скульптурній монументальності, що визначала статичну будову його образів, гравюри Котляревської швидше схожі на гравіроване мереживо. Не всі вони рівноцінні. В одних декоративність залишається самоціллю («Повстанці», 1927), в інших — засобом інтерпретації подій сучасності в дусі фольклору. Такою є ліногравюра «Махновці» (1927), де коні, клуби куряви, черепиця дахів — усе вирішено в єдиній декоративній манері, за допомогою якої художниця прагнула відтворити стихію п’яного розгулу махновців. 

Марія Котляревська. Махновці. Ліногравюра, 1927 рік.

Цікаві ілюстрації виконала М. Котляревська до поеми Л. Первомайського «Трипільська трагедія». Ілюстрації та сюжетні ініціали в оформленні художниці відтворюють напружений ритм трагедії, що наростає. Всі зображення подано на чорному тлі, що по-різному ритоване штихелем. Тло ніби організовує, зв’язує елементи композиції й визначає атмосферу дії, емоційну будову гравюри. 

Кожен розділ поеми відкривається ініціалом, що вводить у її зміст і служить образною передмовою до сторінкової ілюстрації, яка відповідає кульмінаційному пункту розділу. Для кожного ініціалу художниця знаходить нове вирішення, відповідне до тексту. Як правило, ініціали мають нейтральне тло, але завдяки різноманітності фактур (різна глибина, напрям та інтенсивність штриха) воно набуває значення важливого складового елементу (ініціал «Г» та інші).

Різноманітність штриха дає Котляревській можливість створити в дереворитах, не порушуючи їхньої специфіки, найтонші просторові градації, показати неоднакові фактури, досягти значної пластичної завершеності складних композицій. Такими є, зокрема, гравюри до роману А. Р. Лесажа Історія Жіль-Блаза із Сантільяни (1935), робота над якими розпочалася близько 1933 року. 

Часом пошуки нової форми підмінювали в Котляревської глибоке проникнення в зміст літературного твору. Так, невиправдане огрублення образів у гравюрах Котляревської до оповідання О. Купріна «Білий пудель» робить їх чужими творчому задумові письменника. 

Ілюстрація Марії Котляревської до Історії Жіль-Блаза із Сантільяни.

Привабливість ілюстрацій М. Котляревської — в глибокому знанні психології малят. Її обкладинка до книги «Цирк» ніби запрошує дівчаток і хлопчиків взяти участь у радісній виставі. В ілюстраціях перед ними з’являються акробати, жонглери, клоуни та дресировані звірі. Великомасштабні яскраві сторінкові малюнки на звороті обкладинці змінюються прозорими зображеннями, побудованими на м’яких колірних сполученнях. Це малим нібито сниться цирк. Коні, мавпи, кішки, а також акробати й клоуни — все одного розміру. Так художниця підкреслює, що в дитячій уяві все однаково значне і важливе. Літографії Котляревської за своїм колоритом схожі на твори українського народного декоративного мистецтва. Контрастні кольорові плями художниця об’єднує цілою системою тональних переходів, надаючи ілюстрації і всій сторінці гармонійної єдності й завершеності. 

Іван Врона, з книги Історія українського мистецтва в шести томах. Том 5. Київ, 1967.