Радісне мистецтво. Текст Василя Касіяна про висунення Марії Примаченко на здобуття Шевченківської премії

Живопис Марії Примаченко — це свято в царстві краси, материнська мова нашої культури. Художниця несе в своїй творчості кращі народні традиції, розвиває їх, збагачуючи крилатою сучасністю. Її барви, життєрадісні, оптимістичні, передають зміст нашого життя, нашу дійсність.

Вже понад 30 років Марія Примаченко дарує людям щастя, красу своїм мистецтвом. Твори художниці експонуються на виставках у нас і за рубежем. Їх сонячний колорит, своєрідна національна форма, мальовничість, багата фантазія, оптимізм, народна мудрість — невичерпне джерело натхнення для митців. 

Цикл робіт «Людям на радість», який Примаченко створювала з 1960 року, — нове досягнення, нова віха в її творчому житті, краще в доробку митця. Цикл нараховує понад 100 творів. Важко говорити про якийсь один з них, бо кожен захоплює, кожен чарує. Для мене було щасливою подією в житті, коли я побачив ці роботи в хаті у Марії Оксентіївни в селі Болотня на Київщині, розмовляв з нею, спостерігав її в творчому процесі. Вона творить мудро. 

Перша шпальта газети «Вечірній Київ», 12 лютого 1966 року.

«Веселі квіти у мене тому, що людей люблю і все думаю, все прагну, щоб квіти мої були, як саме життя народу, щоб люди жили, як квіти, цвіли б на усій землі!», — говорить Марія Овксентіївна. 

І почуття художниці відтворені мовою сонячних, чарівних барв. Це почуття, внутрішній світ нашого сучасника. Зверніть увагу на її твори — кожен має свою кольорову характеристику, кожен неповторний. Це барви України, барви нашого життя. 

Я пригадую перші малюнки Марії Примаченко, що захопили мене вже в 1936 році, коли експонувалися на республіканській виставці народного мистецтва в Києві, а потім у Москві, Парижі. Вже тоді вони викликали надзвичайний інтерес у художньої громадськості. Але те, що створила художниця тепер, — нове, небачене в народному мистецтві. 

«Ведмеді захотіли меду», «Морські артисти», «Українські танцюристи», «Водяні лілеї», «Хатні маки», «Квіти-веселки», «Ой, за гаєм гаєм, гаєм зелененьким», — ці та багато інших творів з циклу вражають своєю живописною культурою. 

Яскравим свідченням високого шанування творчості Марії Примаченко є те, що, коли в газетах було опубліковано повідомлення Урядового республіканського комітету по преміях імені Т. Г. Шевченка про висунення кандидатур на здобуття премії імені Великого Кобзаря, всі учасники пленуму правління Спілки  художників України, який відбувався тоді в Києві, прийняли спеціальну  резолюцію, в якій одностайно рекомендували художницю. 

Вже минули часи, коли народне мистецтво вважалося безіменним. За роки Радянської влади воно здобуло загальне визнання. Це мистецтво сильне не лише своїм духом колективності, а й сузір’ям народних  талантів, справжніх  індивідуальностей. Марія Примаченко — неповторна творча  індивідуальність. Вона класик українського радянського народного мистецтва. На громадських засадах художниця створила школу народного живопису,  учні її виконують роботи, які експонуються на виставках. Серед вихованців і талановитий молодий митець, її син колгоспник Федір Примаченко. 

Твори таких видатних народних художників, як Марія Примаченко, що  передають радість нашої сучасності, є повною антитезою химерній мазанині абстракціоністів у капіталістичних країнах. Вони — наша зброя в боротьбі проти формалістичного штукарства і безкрилого натуралізму. Висока оцінка творчості Марії Примаченко за кордоном є визнанням великих успіхів мистецтва радянського народу. 

Кияни зможуть познайомитися з новими творами із циклу «Людям на радість» на виставці, що відкривається днями у Музеї Т. Г. Шевченка. Ця експозиція залишиться в пам’яті кожного, сповнить його радістю за розквіт українського народного мистецтва. Творчість Марії Примаченко є ствердженням того, що записано у величній програмі нашої партії про мистецтво, яке має бути джерелом радості і натхнення для мільйонів людей. 

Василь Касіян, з газети Вечірній Київ, 12 лютого 1966 року. 

Схожі записи

  • Співець соломи Олександр Саєнко

    Художником-новатором увійшов в історію українського мистецтва Олександр Саєнко. Створене ним — героїчний і поетичний літопис України, її славного минулого і дзвінкого сьогодення. О.Саєнко — співець, мистецьке коріння таланту якого сягає в глибини народного життя. Оригінальна творча манера художника, який уміє сказати дуже багато однією точною, “промовистою” деталлю, одним легким штрихом, виразним образом. О. Саєнко у…

  • Пейзажі Ірини Беклемішевої

    “Пейзажі – моє покликання. Якщо я не малювала їх, то мріяла, як відтворю на полотні той чи інший образ природи, сумувала за фарбами й пензлем…” У цих словах заслуженого діяча мистецтв Української РСР, живописця Ірини Михайлівни Беклемішевої криється палка любов до мистецтва, до краси рідної землі, хай то буде індустріальний краєвид, чи село, що потопає…

  • Віктор Зарецький – український “Густав Клімт”

    Драматично склалася доля цього непересічного художника, його творчість недостатньо відома глядачам. Все своє творче життя митець працював натхненно й плідно, сміливо шукаючи, міняючися у царині живопису. Талановитий, навдивовижу працьовитий молодий Віктор Зарецький у 1947—1953 роках навчався в Київському державному художньому інституті – спочатку Рєпінський, згодом Сталінський стипендіат. Дипломну роботу “До мавзолею” написав під керівництвом С….

  • Майолікове диво

    Пригадаємо: майолікою називаються художні вироби з гончарної глини, вкриті поливою чи розписані керамічними фарбами і випалені за температури близько тисячі градусів. Найвизначнішою у світі вважається італійська майоліка доби Відродження. Хоча чудові витвори в цій техніці — побутові предмети, архітектурний декор, мистецькі речі для інтер’єру — здавна виготовляли і нині продукуються в багатьох країнах планети. Давня…

  • Народний гламур

    Художник Стас Волязловський колекціонував особливі листівки ХХ століття: романтичні та розфарбовані вручну. Публікуємо ексклюзивну добірку цих листівок, а також інтерв`ю Олени Афанасьєвої з Волязловським, з херсонського журналу КОФЕIN за 2007 рік.  Звідки вони взагалі взялися? Такі листівки випускали, починаючи від 20-х років і аж до 80-х. Їх робили вручну, звичайним фотодруком і потім підфарбовували, ретушували….

  • Олександр Данченко створив “Енеїду” у стилі грецького вазопису

    Стаття мистецтвознавиці Лідії Попової про ілюстрації Олександра Данченка (1926–1993) до поеми “Енеїда”, створених художником у 1968 році. Стаття проілюстрована ілюстраціями з цієї книги. За жанром “Енеїда” І. Котляревського —  це бурлескна переробка поеми Вергілія. Змальовуючи троянців (читай — українців) у мандрах, битвах, на дозвіллі Котляревський оспівує кращі риси українського народу. Строфа за строфою Котляревський веде…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *