Живопис Марії Примаченко — це свято в царстві краси, материнська мова нашої культури. Художниця несе в своїй творчості кращі народні традиції, розвиває їх, збагачуючи крилатою сучасністю. Її барви, життєрадісні, оптимістичні, передають зміст нашого життя, нашу дійсність.
Вже понад 30 років Марія Примаченко дарує людям щастя, красу своїм мистецтвом. Твори художниці експонуються на виставках у нас і за рубежем. Їх сонячний колорит, своєрідна національна форма, мальовничість, багата фантазія, оптимізм, народна мудрість — невичерпне джерело натхнення для митців.
Цикл робіт «Людям на радість», який Примаченко створювала з 1960 року, — нове досягнення, нова віха в її творчому житті, краще в доробку митця. Цикл нараховує понад 100 творів. Важко говорити про якийсь один з них, бо кожен захоплює, кожен чарує. Для мене було щасливою подією в житті, коли я побачив ці роботи в хаті у Марії Оксентіївни в селі Болотня на Київщині, розмовляв з нею, спостерігав її в творчому процесі. Вона творить мудро.
Перша шпальта газети «Вечірній Київ», 12 лютого 1966 року.
«Веселі квіти у мене тому, що людей люблю і все думаю, все прагну, щоб квіти мої були, як саме життя народу, щоб люди жили, як квіти, цвіли б на усій землі!», — говорить Марія Овксентіївна.
І почуття художниці відтворені мовою сонячних, чарівних барв. Це почуття, внутрішній світ нашого сучасника. Зверніть увагу на її твори — кожен має свою кольорову характеристику, кожен неповторний. Це барви України, барви нашого життя.
Я пригадую перші малюнки Марії Примаченко, що захопили мене вже в 1936 році, коли експонувалися на республіканській виставці народного мистецтва в Києві, а потім у Москві, Парижі. Вже тоді вони викликали надзвичайний інтерес у художньої громадськості. Але те, що створила художниця тепер, — нове, небачене в народному мистецтві.
«Ведмеді захотіли меду», «Морські артисти», «Українські танцюристи», «Водяні лілеї», «Хатні маки», «Квіти-веселки», «Ой, за гаєм гаєм, гаєм зелененьким», — ці та багато інших творів з циклу вражають своєю живописною культурою.
Яскравим свідченням високого шанування творчості Марії Примаченко є те, що, коли в газетах було опубліковано повідомлення Урядового республіканського комітету по преміях імені Т. Г. Шевченка про висунення кандидатур на здобуття премії імені Великого Кобзаря, всі учасники пленуму правління Спілки художників України, який відбувався тоді в Києві, прийняли спеціальну резолюцію, в якій одностайно рекомендували художницю.
-
- Марія Примаченко. Хатні маки. 1965 рік.
-
- Марія Примаченко. Ведмеді захотіли меду. 1963 рік.
Вже минули часи, коли народне мистецтво вважалося безіменним. За роки Радянської влади воно здобуло загальне визнання. Це мистецтво сильне не лише своїм духом колективності, а й сузір’ям народних талантів, справжніх індивідуальностей. Марія Примаченко — неповторна творча індивідуальність. Вона класик українського радянського народного мистецтва. На громадських засадах художниця створила школу народного живопису, учні її виконують роботи, які експонуються на виставках. Серед вихованців і талановитий молодий митець, її син колгоспник Федір Примаченко.
Твори таких видатних народних художників, як Марія Примаченко, що передають радість нашої сучасності, є повною антитезою химерній мазанині абстракціоністів у капіталістичних країнах. Вони — наша зброя в боротьбі проти формалістичного штукарства і безкрилого натуралізму. Висока оцінка творчості Марії Примаченко за кордоном є визнанням великих успіхів мистецтва радянського народу.
Кияни зможуть познайомитися з новими творами із циклу «Людям на радість» на виставці, що відкривається днями у Музеї Т. Г. Шевченка. Ця експозиція залишиться в пам’яті кожного, сповнить його радістю за розквіт українського народного мистецтва. Творчість Марії Примаченко є ствердженням того, що записано у величній програмі нашої партії про мистецтво, яке має бути джерелом радості і натхнення для мільйонів людей.
