Живописець і графік Віктор Замирайло (1868—1939) народився у Черкасах, навчався у Києві, брав участь у реставрації фресок Кирилівської церкви та у розписах Володимирського собору.
В Україні Віктор Замирайло, на жаль, лишається маловідомим персонажем, тоді як в росії проводять його виставки і випускають каталоги. Прикро. Віктор Дмитрович народився у Черкасах. Батько його працював бухгалтером на цукровому заводі; у родині було дев’ять дітей. Коли майбутньому художнику виповнилося 10 років, родина переїхала до Києва. Тут Замирайло навчався спочатку у музичній школі, а потім вдома, під керівництвом старшої сестри Ганни. У 1881—1884 роках відвідував Київську рисувальну школу Миколи Мурашка. Юний Замирайло із захватом роздивлявся гравюри французького графіка Гюстава Доре, які справили на нього незабутнє враження і вплинули на подальшу творчість.
-
- Георгій Верейський. Портрет Віктора Замирайла. 1926 рік.
-
- Борис Кустодієв. Портрет Віктора Замирайла. 1922 рік.
У 1884 році у Києві почалися роботи з реставрації Кирилівської церкви. Керували процесом Михайло Врубель і Адріан Прахов. Вони залучили учнів школи Миколи Мурашка для виконання технічних робіт. Пізніше, під час оздоблення Володимирського собор, Віктор Замирайло виконав ескізи мармурових і бронзових частин, малював орнаменти за ескізами Віктора Васнецова.
«Замирайло — учень мого батька — був чудовим шрифтовиком і виконав для Васнецова всі написи у Володимирському соборі. Писав він тут також і орнаменти. Як художник, Замирайло перебував під сильним впливом Врубеля», — згадував у своїх «Сторінках минулого» Микола Прахов, син мистецтвознавця Адріана Прахова.
Наприкінці 1888 року розписувати Володимирський собор був запрошений Михайло Врубель. У вільний час він створив портрети Віктора Дмитровича та його сестри Ольги, коли та працювала за швейною машинкою. Коментував: «Яка така Ольга, я добре знав. Обличчя її мене не цікавило, а ось як виблискує під час руху нікельоване колесо — це помітив одразу ж і захотілося олівцем передати мінливість його блиску». Стиль роботи Врубеля вразив Замирайла.
З 1890 до 1895 року Віктор Замирайло відбував військову службу. Водночас продовжував вдосконалювати свою художню майстерність. Він захопився аквареллю і почав створювати в цій техніці фантастичні композиції.
Навесні 1895 року художник поїхав до Москви. Там через кілька років надрукована «Пісня про віщого Олега»: видання, у якому Віктор Васнецов створив малюнки, заставки та заголовні букви, а Віктор Замирайло — текст пісні та заголовний лист. Кожна сторінка є завершеною шрифтовою композицією. У 1988 році вийшов репринт «Пісні про віщого Олега».
У перші два десятиліття ХХ століття Віктор Дмитрович як ілюстратор співпрацював з журналами «Мир искусства», «Лукоморье», видавництвами «Кнебеля» та іншими: до речі, там починав свою кар’єру і Георгій Нарбут. Загалом Замирайло оформив понад сто видань. Українських серед них — менша частина, наприклад, обкладинка альбому «Виды Киева» та афішу магазина «Ноти» Леона Ідзиковського.
Під час роботи над ілюстраціями до книги «Мандри Гуллівера» художник, використовуючи туш і білила, пензель і перо, досяг подібності своїх робіт до гравюр. Замирайло також працював сценографом. Приблизно у 1920 році він переїхав до Петрограда, де розпочав викладацьку діяльність. З 1925 року став професором кафедри плакату у Вищому художньо-технічному інституті (ВХУТЕІН). Твори Віктора Замирайла експонувалися на міжнародних виставках у Нью-Йорку (1924) та Лейпцигу (1927).
Тим часом митець жив відлюдником: був самотнім і дивакуватим. Згадував один із сучасників: «Він створив «якийсь театр для себе», на сцені якого, на аркушах його малюнків відбувалися найнеймовірніші історії, траплялися пригоди, гідні тих лицарських романів, якими свого часу зачитувався Дон Кіхот».
У 1929 році Замирайло пережив інсульт і частково втратив зір. Доглядала його натурниця, яка після смерті митця займалася і архівом. Більшість творів Віктора Замирайла, на жаль, перебуває в росії, проте не викликає сумнівів, що він український художник.
