Коли ви поїдете в напрямку Виставки передового досвіду УРСР, минете ресторан «Вітряк» та іподром, звернете з автостради Київ-Одеса ліворуч на окружне шосе, проїдете повз бензоколонку та житловий масив, звернете праворуч на порожнє шосе і проїдете ще кілометрів зо два (їхатимете в напрямку стародавньої київської місцини Феофанії), — ви раптом зліва від себе побачите білосніжні модерні споруди серед яскраво-зелених травників; на торці одного з будинків ви помітите (не зможете не помітити) барвисту мозаїчну абстракцію (чи квітку, як сказали б прихильники традиційних порівнянь), і вам тоді здасться, що все це — ілюстрація з науково-фантастичного роману, і ви обов’язково зупинитесь, щоб краще роздивитись і ці споруди, і той дивний символ на торці головного корпусу. 

Це — емблема Інституту теоретичної фізики, і автором її є художник Іван Марчук

Тут, серед тихого, майже біблійного спокою феофанійських пагорбів і лісів, вирує напружене інтелектуальне життя. Тут народжуються нові фізичні теорії й математичні формули — і хто знає, чи не вийде колись із цих білосніжних стін новий Ейнштейн… Хто знає? 

Проте вся архітектура і внутрішнє компонування головної споруди Інституту немовби підкреслюють ту вічну істину, що якими б високими, абстрагованими, загальнолюдськими й універсально математичними не були пошуки істини, дослідник, учений, творець не повинен забувати про землю. Про коріння, на якому зростає дерево пізнання. Про історію свого народу та  його національні традиції. 

На чотирьох поверхах інституту розміщено декоративні стінки: «Києво-Могилянська академія» і «Ставропігія» Миколи Стороженка, «До далеких планет» і «Ярослав Мудрий» Івана Марчука. Створені різними майстрами, роботи ці справляють однаково сильне враження, змушують ще і ще раз пройтися поверхами, зупинитись коло кожної, заглибитись у зроджені ними думки й почуття. І вже сприймаєш ті стіни на поверхах як анатомічний зріз через роки й століття, через долі людей і вікопомні звершення вчених. 

Та зупинімось бодай перед першою-ліпшою. Ось її короткі анкетні дані: 

— висота — 3 метри, ширина — 7,5 метра. Складається зі 102 окремих сегментів, міцно припасованих один до одного; 

— день народження — 1970 рік, серпень, відкриття традиційної міжнародної Рочестерської конференції фізиків-теоретиків у Києві; 

— призначення — декоративна стіна у вестибюлі Інституту теоретичної фізики АН УРСР у Києві; 

— автор — Іван Марчук. 

Стіна присвячена епосі Ярослава Мудрого. Художник обрав для себе незвичну і, я б сказав, вражаюче пластичну манеру виповідження: рельєфні плити з обпаленої глини створюють незабутнє враження якоїсь первісної сили й наївної гармонії. Іван Марчук підійшов до цієї роботи не як раціоналіст-аналітик, котрий, напевно, вивчав би в деталях ту далеку і складну епоху Київської Русі, а як справжній художник, мета якого — створити хвилюючу метафору, власну суб’єктивну візію стародавніх часів, коли народ наш прилучався до високих джерел світової культури, коли народжувалася й розвивалася наша писемність і освіта, коли Київ виходив на європейську арену (нагадаю, що Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведського короля Олафа, а дочки Ярослава були в шлюбі з королями норвезьким, французьким та угорським). 

На цьому фото Іванові Марчуку 34 роки.

Звичайно — ніяких відомостей про це ви не знайдете в барельєфах Івана Марчука, та, повторюю, він і не ставив собі за мету дати науково-популярний скульптурний нарис з історії Київської Русі. Глибокі борозни його барельєфів — наче зморшки на обличчі історії. Зеленкуваті, брунатні, червонясті барви стінки роблять її схожою на застиглу магму — слід давньої вулканічної діяльності, поєднання вогню й розпечених базальтів.

Кольори «Ярослава Мудрого» майже монохромні, вони делікатно переходять один у другий, створюючи відчуття цільності й неподільності. Та, проте, немає в цій стіні одноманітності й одновимірності, як може це здатися тому, хто не бачив твору Івана Марчука в натурі. Могутні вертикальні ритми свідчать про бурхливий, хоч і прихований темперамент художника. Коли починаєш уважно вдивлятися в стіну — просто губишся від того багатства деталей і декоративних елементів, що їх несе в собі буквально кожний глиняний  сегмент. Статичні, майже канонізовані постаті тих, хто творив колись могутню Київську Русь, — наших далеких прадідів: воїни і хлібороби, літописці й гончарі, ремісники й князівни, музики й законодавці… І все це — в маєстатичній стародавній пишноті форм, квітів, орнаментів і фактур. Автор залишається вірним собі і своїм улюбленим героям: серед мудрих дідів з глиняними некліпними очима подибуємо дивних птахів і лагідних корів, рослинні орнаменти й зображення сонця. Багато вогняних коліс — багато сонць ви знайдете в цьому монументальному творі. Вони випромінюють світло справжнього натхнення і таланту. 

 

Юрій Щербак, з видання Наука і культура. Україна, 1971.

Translate »