Коли ви поїдете в напрямку Виставки передового досвіду УРСР, минете ресторан «Вітряк» та іподром, звернете з автостради Київ-Одеса ліворуч на окружне шосе, проїдете повз бензоколонку та житловий масив, звернете праворуч на порожнє шосе і проїдете ще кілометрів зо два (їхатимете в напрямку стародавньої київської місцини Феофанії), — ви раптом зліва від себе побачите білосніжні модерні споруди серед яскраво-зелених травників; на торці одного з будинків ви помітите (не зможете не помітити) барвисту мозаїчну абстракцію (чи квітку, як сказали б прихильники традиційних порівнянь), і вам тоді здасться, що все це — ілюстрація з науково-фантастичного роману, і ви обов’язково зупинитесь, щоб краще роздивитись і ці споруди, і той дивний символ на торці головного корпусу.
Це — емблема Інституту теоретичної фізики, і автором її є художник Іван Марчук.
Тут, серед тихого, майже біблійного спокою феофанійських пагорбів і лісів, вирує напружене інтелектуальне життя. Тут народжуються нові фізичні теорії й математичні формули — і хто знає, чи не вийде колись із цих білосніжних стін новий Ейнштейн… Хто знає?
Проте вся архітектура і внутрішнє компонування головної споруди Інституту немовби підкреслюють ту вічну істину, що якими б високими, абстрагованими, загальнолюдськими й універсально математичними не були пошуки істини, дослідник, учений, творець не повинен забувати про землю. Про коріння, на якому зростає дерево пізнання. Про історію свого народу та його національні традиції.
- Фрагменти
- керамічного панно
- «Ярослав Мудрий»
На чотирьох поверхах інституту розміщено декоративні стінки: «Києво-Могилянська академія» і «Ставропігія» Миколи Стороженка, «До далеких планет» і «Ярослав Мудрий» Івана Марчука. Створені різними майстрами, роботи ці справляють однаково сильне враження, змушують ще і ще раз пройтися поверхами, зупинитись коло кожної, заглибитись у зроджені ними думки й почуття. І вже сприймаєш ті стіни на поверхах як анатомічний зріз через роки й століття, через долі людей і вікопомні звершення вчених.
Та зупинімось бодай перед першою-ліпшою. Ось її короткі анкетні дані:
— висота — 3 метри, ширина — 7,5 метра. Складається зі 102 окремих сегментів, міцно припасованих один до одного;
— день народження — 1970 рік, серпень, відкриття традиційної міжнародної Рочестерської конференції фізиків-теоретиків у Києві;
— призначення — декоративна стіна у вестибюлі Інституту теоретичної фізики АН УРСР у Києві;
— автор — Іван Марчук.
Стіна присвячена епосі Ярослава Мудрого. Художник обрав для себе незвичну і, я б сказав, вражаюче пластичну манеру виповідження: рельєфні плити з обпаленої глини створюють незабутнє враження якоїсь первісної сили й наївної гармонії. Іван Марчук підійшов до цієї роботи не як раціоналіст-аналітик, котрий, напевно, вивчав би в деталях ту далеку і складну епоху Київської Русі, а як справжній художник, мета якого — створити хвилюючу метафору, власну суб’єктивну візію стародавніх часів, коли народ наш прилучався до високих джерел світової культури, коли народжувалася й розвивалася наша писемність і освіта, коли Київ виходив на європейську арену (нагадаю, що Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведського короля Олафа, а дочки Ярослава були в шлюбі з королями норвезьким, французьким та угорським).
Звичайно — ніяких відомостей про це ви не знайдете в барельєфах Івана Марчука, та, повторюю, він і не ставив собі за мету дати науково-популярний скульптурний нарис з історії Київської Русі. Глибокі борозни його барельєфів — наче зморшки на обличчі історії. Зеленкуваті, брунатні, червонясті барви стінки роблять її схожою на застиглу магму — слід давньої вулканічної діяльності, поєднання вогню й розпечених базальтів.
Кольори «Ярослава Мудрого» майже монохромні, вони делікатно переходять один у другий, створюючи відчуття цільності й неподільності. Та, проте, немає в цій стіні одноманітності й одновимірності, як може це здатися тому, хто не бачив твору Івана Марчука в натурі. Могутні вертикальні ритми свідчать про бурхливий, хоч і прихований темперамент художника. Коли починаєш уважно вдивлятися в стіну — просто губишся від того багатства деталей і декоративних елементів, що їх несе в собі буквально кожний глиняний сегмент. Статичні, майже канонізовані постаті тих, хто творив колись могутню Київську Русь, — наших далеких прадідів: воїни і хлібороби, літописці й гончарі, ремісники й князівни, музики й законодавці… І все це — в маєстатичній стародавній пишноті форм, квітів, орнаментів і фактур. Автор залишається вірним собі і своїм улюбленим героям: серед мудрих дідів з глиняними некліпними очима подибуємо дивних птахів і лагідних корів, рослинні орнаменти й зображення сонця. Багато вогняних коліс — багато сонць ви знайдете в цьому монументальному творі. Вони випромінюють світло справжнього натхнення і таланту.