Михайла Івановича пам’ятаю. Коли я у нього вчилася, був він уже старенький. Викладав у так званому «керамічному технікумі». Заняття проходили у гірничому інституті. Запам’яталися великі аудиторії. Холодно, голодно. Було це у 1920—1921 роках. Михайло Іванович приносив різні фігурки: собаку, жабу та інші. Ставив у різних положеннях — збоку, спереду, вище очей, нижче очей… Малювали свинцевим олівцем на папері, який тоді важко було знайти.
Особливо здібним учнем учнем вважався Олександр Довгаль, який згодом закінчив Харківський художній інститут та отримав звання заслуженого художника Української РСР. Сапожников цінував Довгаля: передбачав, що з нього вийде митець, і не помилився. Навчалася у Сапожникова Ельфріда Сергіївна Шарбе (Горіна). Вона здібна, але мистецтвом пізніше не займалася. Приходив на заняття і Льоня Сапожніков. Викладала ще й Лілія Штебер, яка показувала нам свої гравюри. Нас вражали її 160 майстерно вирізаних гравюр.
Технікум довго не проіснував. Що з ним стало, не знаю, бо я виїхала до Харкова, де вступила до художнього інституту. Коли приїздила на канікули, іноді зустрічала Михайла Івановича, який дуже любив поговорити про мистецтво. У нього було важке життя і він не міг повністю присвятити себе мистецтву; згодом і здоров’я похитнулося. Михайло Іванович вчив малюванню зокрема і у такий спосіб: показує якусь річ і ховає. Необхідно по пам’яті зобразити цю річ. Малювали і з натури.
-
- Спить живе
-
- Спить душа, що творить
-
- І безсиле благання хвиль
-
- Цар мороку
-
- Прибій життєвого моря
-
- На скелях безтурботності
-
- Доля як завірюха
-
- Язичницькі образи грози
-
- Спокійний як вечір
-
- Лісовий образ
-
- Жіночий образ
-
- Владний звір
У Харкові в павільйоні, збудованому в парку, виставлялися символічні картини Сапожникова. Були і гравюри на лінолеумі. Тоді вони дуже подобалися. Пригадую, якось я намалювала шарж на Сапожникова і показала йому. Він образився на мене і якийсь час сердився, але я не хотіла його образити. У малюнку переважно намагалися передати становище предмета (профіль, фас тощо), пропорції, характер, об’єм. Навчити малювати можна будь-кого, казав Сапожников, а ось бути художником навчити складно. Треба мати талант передати думку глядачеві.
Про Михайла Івановича мені дещо розповіла його учениця Ельфріда Шарбе (Горіна). Ось що вона пригадала: «Директором керамічного технікуму був Штебер, який викладав у гірничому інституті. Викладали у технікумі малюнок, вивчали кераміку. Ходили у яр за глиною. Технікум проіснував недовго». До технікуму Сапожников викладав у студії у Струківському провулку. Там викладали ще В’ячеслав Коренєв і Борис Смирнов. Малювали на аркушах великого розміру, вугіллям і крейдою, кольоровими олівцями та пастеллю. Малювали одягнених натурників. Сапожников ніколи не виправляв малюнки учнів. Він хотів, щоб здібності кожного розвивалися суголосно його індивідуальності. Цінив Михайло Іванович безпосередність у роботах. Казав, що художник має навіть у нецікавій на перший погляд дійсності знаходити значне та цікаве, та переконати глядача, щоб і той побачив це значне та цікаве у природі. Михайло Іванович був проти наслідування інших художників; допомагав виробляти своє власне бачення. Він любив бурчати на невихованість молоді, але молодь все одно цінувала і любила вчителів, які любили мистецтво. Учні знали, що такі художники, як Сапожников, розуміли мистецтво та прагнули, щоб так само щиро любили мистецтво їхні учні.
Михайло Сапожников писав вірші (мабуть, символічні, як і живопис). Вчив спостережливості. Наприклад, при різному освітленні, у різну погоду предмети змінюють свій колір. Сніг може бути синім, земля не чорна, а фіолетова тощо. Михайло Іванович був одухотвореним. У старості любив поговорити, особливо про мистецтво. Можна було зустріти його на вулиці і балакати цілу годину, а то й більше. Цікаво про все розповідав. Ще Михайло Іванович умів за почерком визначити характер людини. Загалом, був хороший художник і гарна людина. Шкода, що не зміг він виявити усю силу свого таланту.
Мушу зазначити, що іспити у Харківський художній інститут я склала легко. У цьому заслуга художників, у яких навчалася, зокрема й Михайла Івановича Сапожникова.
Марія Котляревська, опубліковано у книзі Мир символов Михаила Сапожникова. Переклад Катерини Лебедєвої.
В оформленні використано альбом Михайла Сапожникова «Передсвітанкові видіння», створений до 1917 року.
