Художник А. М. Іванова
Антоніна Миколаївна Іванова — художник великого творчого темпераменту і самовідданої праці. Долаючи труднощі тяжкого захворювання, що вразило її з дворічного віку, вона все своє життя віддає улюбленому мистецтву.
А. Іванова народилася в селищі Кагарлик в околицях Києва в 1893 році. Початкову художню освіту вона отримала в Петербурзі, закінчивши в 1916 році Школу заохочення мистецтв по класу І. Білібіна, після чого удосконалювалася в так званій “Новій школі” під керівництвом Є. Лансере, М. Добужинского і Олександра Яковлєва. Деякі з її графічних робіт того періоду були в 1917 році прийняті на виставку “Світ мистецтва”. У 1918 році художниця повернулася на батьківщину та вступила до щойно відкритої Київської академії мистецтв. Після закінчення Академії Іванова переїхала в Москву. Перші її роботи тут — копіювання творів народного мистецтва, що зберігаються в Державному Історичному музеї, і розписування дерев’яних богородських іграшок для “Коверкустэкспорта”. За свої розписані іграшки художниця отримала медаль на Всесвітній виставці в Парижі в 1925 році. Але її основним заняттям стає декоративний розпис на тканинах. У цій області Антоніна Миколаївна працювала на багатьох фабриках, що дало їй можливість набути великої професійної майстерності. Іванова прагнула до творчості в різних областях декоративного мистецтва: вона пише фрески в громадському будинку в Нальчику, створює для Інституту художньої промисловості ескізи килимів, виготовляє зразки розписного посуду.
Велику творчу роботу виконала Антоніна Миколаївна в період Другої Світової війни, в стані величезної напруги та підйому духовних сил радянських людей. У зв’язку з винятковим розвитком ручного розпису тканин художники змогли, не обмежуючи себе виробничими рамками, підняти свою майстерність до рівня декоративно-монументального живопису. У цих умовах і розквітло оригінальне мистецтво Антоніни Миколаївни. На першій виставці декоративних тканин, організованій Художнім фондом у 1943 році, твори багатьох художників отримали визнання радянської громадськості. Серед них була і Антоніна Миколаївна. Участь Іванової в цій виставці знаменувала розквіт її обдарування. Її твори привертали незвичністю своїх художніх засобів і форми вираження, новими образами, своєрідністю композиційного ладу і прекрасним колоритом. З показаних на виставці речей збереглися тільки дві. Одна з них — велика декоративна хустка. Надзвичайно виразна мажорна гама густих синіх тонів вдало поєднується в ній з орнаментальними образами. Композиційно об’єднуючи орнаментальні мотиви російського і українського народів, художниця проводить ідею єдності дружніх націй. В її роботах звертає на себе увагу багатобарвність гами, якою вона насичує і орнамент і весь фон. Привертає в них лірична співучість орнаментального ладу і ніжність колориту. Тоді ж відзначався введений нею графічний прийом збагачення візерунка тонкими золотистими штришками. Художниця знайшла цей прийом, вивчаючи твори майстрів давньоруського живопису, але зуміла по-своєму і дуже оригінально застосувати його в своїх творах. Весь характер робіт Антоніни Миколаївни свідчить про тісний зв’язок з традиціями народного і класичного декоративного мистецтва. Зіткнення з джерелами народної творчості, проникнення у її реалістичну основу допомогли художниці подолати схематизм, властивий її раннім роботам. Творчо засвоюючи спадщину, вона стала прекрасним орнаменталістом, колористом і оволоділа майстерністю складної декоративної композиції.
У післявоєнний період Антоніна Миколаївна створює цілий ряд своєрідних тематичних творів, в яких прагне передати почуття, думки, ідеї, що хвилюють країну. У 1945 році вона створює панно на тему “Наша перемога несе мир народам”. До 30-х роковин Великої Жовтневої революції, в 1947 році, художниця створює декоративну скатертину, орнаментація якої вирішена в красивому теплому золотистому тоні. Радісні та гарні обличчя робочого і колгоспниці, зображених на тлі радянських емблем. В цілому цей твір декоративного мистецтва звучить урочисто і парадно. До кращих творів художниці без сумніву слід віднести панно “Радянська Армія”. У ньому вдало використані традиції народного лубка, гарний його зеленувато-перламутровий колорит. В орнаментальну канву твору художниця вдало включає зображення різних видів військ Радянської Армії.
До найбільш вдалих тематичних творів слід віднести панно, виконане художницею в 1957 році до виставки “Москва соціалістична” і назване “Ми за мир і дружбу народів у всьому світі”. Про цю роботу хочеться сказати, що вона, так само як і орнаментальні твори 1943 року, є в якійсь мірі етапною роботою художниці і великим її досягненням. Тут вже немає абстрактних етнографічних типажів, які зустрічалися раніше в її тематичних роботах. Художниця показує розгорнуту сюжетну дію, що характеризує знаменну подія з життя радянського народу — свято миру і дружби. В живих, природних рухах і різноманітних позах людей, в гармонійному поєднанні багатобарвного одягу представлено святковий танець і дружні бесіди. Одяг ретельно прикрашений дрібним орнаментом. З такою ж ретельністю і любов’ю розроблений весь фон.
Можна дивуватися нескінченній ретельності і щасливій фантазії автора, виявлених у цьому творі. Панно безумовно є великою удачею художниці, характеризуючи її невпинне творче зростання. Антоніна Миколаївна зуміла подолати чужі впливи і знайти свій шлях в соціалістичний реалізм, набути оригінальний, притаманний тільки їй творчий почерк, в якому відчувається вплив української народної культури. У чому ж ключ емоційного впливу її творчості? Перш за все в життєствердному пафосі її творів, пронизаних чарівним колоритом, ритмом і райдужним сприйняттям життя, а також в артистичному володінні технікою розпису. Нарешті, в творчому горінні художника. Антоніна Миколаївна, прикута до ліжка, зберігає велику творчу активність, гарячу любов до мистецтва.
