Київ, Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959.

У комплекті 28 листівок. Упорядник М. Д. Долінська. Обкладинка-малюнок майстра декоративного розпису В. І. Соколенка. Тираж 20000 примірників.

Український народ ще здавна для прикрашення свого побуту створював багаті зразки мистецтва: барвисті вишивки, килими, різноманітні за своїм характером різьбярські речі, багаті формою і декоративним оформленням гончарні вироби. Велике місце в творчості українських майстрів займає народний розпис, який побутував на сільських будівлях, речах домашнього вжитку — меблях, посуді, тканинах тощо. Але найпоширенішим і самим раннім видом народного мистецтва в Україні вважаються настінні розписи. Ця галузь народного мистецтва виникла ще в ранній період розвитку культури, про що свідчать різкі орнаментальні мотиви, сцени полювання, якими оздоблені будівлі, шо їх залишки знайдені при археологічних розкопках. Настінні розписи з початку свого зародження були безпосередньо пов’язані з архітектурою селянських будівель. Для цього використовувалися різноманітні за своїм сюжетом, стилем і технікою виконання види розписів. Зовні хати їх найчастіше розміщували під стріхою, як фриз, навколо вікон, дверей та на віконницях. Часто прикрашалась призьба і навіть тилова частина будинку, а також інші будівлі двору: сарай, клуня, погрібник. Але все своє уміння і майстерність народні майстрі застосовували при розпису хати всередині. Центром уваги була піч, яка прикрашалась розкішними букетами квітів. На початку XX ст. народжується нова галузь народного мистецтва — декоративний розпис. Цей вид мистецтва, безперечно, походить від настінних розписів у формі декоративних малюнків на папері. Малюнки, як правило, служили для прикраси інтер’єру хати, і, зокрема, наклеювались на печі, над вікнами та ліжком, а також прикрашали вікна, як завіски. В радянський час декоративне малювання знайшло своє широке використання в художній промисловості, особливо в фарфоровій, текстильній, поліграфічній. Скарбниця орнаментального багатства, створювана віками талановитими майстрами, стала надбанням усього народу. Декоративні розписи у минулому побутували в багатьох районах України, особливо на Поділлі, Київщині, Буковині, але найбільшого поширення вони набули на Дніпропетровщині. У селі Петриківка, Дніпропетровської області, і зараз зберігаються чудові традиції декоративного малювання. Петриківські майстри успадкували все краще, що було створено їхніми попередниками в галузі настінних розписів. Розвиваючи і збагачуючи традиції минулого, вони створили нову різновидність народного мистецтва — декоративний малюнок на папері, що згодом так широко був використаний в нашій художній промисловості. Творчість майстрів з с. Петриківки надзвичайно самобутня і оригінальна. Багата творча фантазія, декоративність, яскравість фарб, віртуозність і витонченість малюнка, висока технічна майстерність — такі основні характерні властивості їх творчості. Розглядаючи твори кожного петриківського майстра, ми знаходимо багато спільного в їх творчості, особливо в композиційній будові малюнка, техніці виконання, орнаментальних мотивах. І в той же час кожний із них має свою манеру, свій почерк, своє творче обличчя.1936 року в Москві під час першої Декади українського мистецтва відбулася виставка народного мистецтва. Група учасників виставки, в тому числі і майстри декоративного малювання с. Петриківки, зокрема В. І. Павленко, П. І. Глущенко, М. К. Тимченко, В. Ф. Клименко-Жукова і Г. І. Павленко-Черниченко, були запрошені в Київ для постійної роботи. Більшість з них працює на Київському фарфоровому експериментальному заводі, а дехто викладає в Київському училищі прикладного мистецтва. Працюючи на фарфоровому заводі, майстри Петриківки внесли багато нового в декорування фарфору, що значно збагатило мистецьку якість продукції, і, головне, забезпечило створення основи національного стилю фарфоровому виробництву. Декоративні вази, чайні сервізи, блюда, що експонуються завжди на всіх виставках і прикрашають зали багатьох музеїв, своїм декором, оригінальною технікою виконання яскраво виражають національну мистецьку форму. Прикладне значення декоративних розписів важко переоцінити. Застосування їх в художній промисловості вже зараз дало великі результати, але ще більші перспективи використання їх в дальшому. Народні декоративні розписи стали невичерпним джерелом українського народного орнаменту. Радянські митці, використовуючи народну спадщину, створили скарбницю орнаментальних малюнків, багатих своєю різноманітністю, фантазією і колірною трактовкою. В комплекті подані твори лише деяких петриківських майстрів, а саме Я. Я. Клюпи, Ф. С. Панка, В. І. Соколенка. Проте й вони дають уяву про творчість українських майстрів декоративного розпису. Предмети навколишньої дійсності не переносяться на папір натуралістично, майстрі змінюють образи на свій лад, створюють свої форми, підкреслюючи характерні риси певної речі, часом навіть перебільшуючи їх. Мотивами орнаменту найчастіше служать рослинні речі: кукурудза, різні ягоди, квіти і т. ін. У творчості деяких майстрів, зокрема В. І. Соколенка і М. К. Мухи з с. Михайлівки, Черкаської області, зустрічаємо використання елементів орнаментування тваринного і рослинного характерів. Всі малюнки, навіть найскладнішої композиції, виконуються митцем, як правило, без попередніх ескізів і наміток контура олівцем. Колірні гармонії утворюються переважно з обмеженої кількості фарб. В кожного майстра є свої улюблені тони, і він в своїй роботі користується відповідною палітрою фарб.

В. Г. Нагай

Комплект листівок друкується за матеріалами Центрального будинку народної творчості.