ПЕЛАГЕЯ ГЛУЩЕНКО
1908–1983
Творчий доробок Пелагеї Іванівни Глущенко — невід’ємна частка доробку петриківських народних майстрів. Її роботи годі уявити поза петриківською мистецькою школою. І все ж творчий доробок Глущенко – оригінальний, самобутній.
Пелагея Глущенко народилася в с. Петриківка на Дніпропетровщині 10 квітня 1908-о року в родині сільського столяра. Іван Глущенко майстрував скрині та віялки, розписи яких робила односельчанка Тетяна Пата, вже тоді добре відома художниця. У батька Пелагея Глущенко і стала ученицею Тетяни Якимівни. В ті ж роки Глущенко навчалась і в місцевій школі, де закінчила чотири класи. У 1933-у році дівчина виїздить до Дніпродзержинська, де працює на швейній фабриці. У 1937-у році Пелагея Глущенко їде до Києва – навчатися в школі народних майстрів.
Художниця працювала в Інституті художньої промисловості Академії архітектури УРСР (1944–46); інструктором, викладачем у Київському художньо-промисловому училищі (згодом технікум, 1947–63); керувала студією декоративного мистецтва при Київському будинку народної творчості (1950–70-і роки). Пелагея Глущенко належить до київської групи петриківських майстринь, які у 1940– 70-х роках активно застосовували здобутки традиційного малювання у галузі сучасної художньої промисловості та виробили стилістику, дещо відмінну від петриківської. Для творчості Глущенко характерна видова різноманітність. Вона працювала у галузях традиційного хатнього малювання (до 1933-о), монументально-декоративного мистецтва (настінні розписи павільйону УРСР на ВДНГ, Москва, 1938–40-і), книжкової графіки, текстилю (ескізи вибійчаних тканин, 1949), підлакового розпису дерев’яних виробів, надглазурного розпису фарфорових виробів.
Варіантність — ось основа творчості Пелагеї Глущенко. Саме на варіюванні орнаментальних мотивів, у їхній деталізації, в зміні кольорових співвідношень ми й простежуємо певні етапи в розвитку її суворої, емоційно стриманої творчості.
Найбільш яскраво обдарування Глущенко проявилося у декоративних композиціях станкового характеру. Стилістика творів відзначається ліричністю образів, традиційністю усталених композицій, варіантністю рослинних мотивів, вишуканістю колористики.