Віктор Вечерський. Гетьманські столиці України

Київ, Наш час, 2008. 338 сторінок.

Київ, Наш час, 2008. 338 сторінок.

Книжка присвячена малодослідженому феномену української історії та культури – тим містам, які виконували столичні функції протягом існування української держави у специфічній формі гетьманату – так званої Гетьманщини з 1654 до 1782 року. Це автономне державне утворення, що постало в горнилі національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, відіграло провідну роль у формуванні української національної ідентичності. Адміністративними центрами гетьманської України в ті часи були послідовно міста Чигирин, Батурин, Глухів. Сьогодні вони є основними “віхами національної історії'”, в них створені національні історико-культурні заповідники. Розповідь про ці міста дозволить спростувати чимало задавнених стереотипів.
Перший стереотип: для розвитку архітектури потрібен, ніби-то, мир, спокій, економічне процвітання. А в книзі показано, що найвизначніші шедеври архітектури XVII—XVIII століть, які є нашим оригінальним національним внеском до скарбниці світової архітектури, постали в часи суцільних воєн і розрухи. А причина такого бурхливого розвитку архітектури була дуже простою: найширші народні маси (а не тільки суспільна еліта) за доби Гетьманщини отримали повну свободу підприємницької діяльності.
Другий стереотип: архітектура – мистецтво королів. Україна в XVII—XVIII ст. довела, що королі, царі, імператори не мають монополії на архітектуру найвищих досягнень. В Україні найвищі досягнення зодчества були пов’язані з фундаціями самоврядних громад.
Третій стереотип пов’язаний із столичною архітектурою. Адже в ті часи столицями нашої держави були послідовно Чигирин, Батурин і Глухів. Наші сучасники і досі намагаються знайти там якісь сліди колишньої ”державної величі” і не знаходять, бо їх там і не було. А ця справжня велич була тоді в Києві, який не мав ніякого адміністративного статусу, зате мав стародавнє самоврядування. Саме в цей період на перший план виходить найпотужніша в Україні архітектурна школа – Київська, яка впливала й на гетьманські столиці.
І останній парадокс: в Україні у ті часи працювали майстри різного походження і різних національностей. Але творили вони архітектуру українську. Вони не копіювали зразки давньої чи зарубіжної архітектури. Вони творили нове, міцно стоячи на грунті українських архітектурних традицій, у всеозброєнні світового архітектурного досвіду. Серія “Невідома Україна”.

Translate this page:

Книги

Всі книги
Translate »