ВОЛОДИМИР ОРЛОВСЬКИЙ

1842–1914

Володимир Орловський

Володимир Орловський

Серед відомих українських пейзажистів другої половини XIX століття Володимиру Донатовичу Орловському нале­жить значне місце. З його творчістю пов’язане становлення в нашому мистецтві пейзажу як жанру. У Орловського вчилося багато художників із славної генерації українських пейзажи­стів — С. Васильківський, П. Левченко, М. Ткаченко, М. Беркос та інші. Любов до рідного краю, до його своєрідної й неповтор­ної природи живила творчість художника. В емоційному відтворенні природи в першу чергу випробовувались і згодом брались на озброєння здобутки світового мистецтва.

На обдаровання Володимира Орловського, учня Київської гімназії, звернули увагу художник І. М. Сошенко, який колись привів до академічної майстерні К. П. Брюллова малярчука Тараса Шевченка, та директор гімназії М. К. Чалий. З їх листами до Тараса Григоровича, вже відомого поета і художника, який тільки-но повернувся із заслання, прибув талановитий юнак до Петербурга. Т. Г. Шевченко допоміг Орловському вступити до Петербурзької Академії мистецтв, яку той блискуче закінчив по класу пейзажу.

Удосконалюючи свою майстерність у Франції, Німеччині, Швей­царії, Італії, Орловський особливу увагу звернув на французь­ких “барбізонців”, які імпонували йому реалістичним відтворен­ням природи, тонким, поетичним її осмисленням. Повернувшись на батьківщину, він з особливим піднесенням почав малювати краєвиди, працюючи на околицях Петербурга, на Балтиці, в Криму, на Кавказі і особливо багато і плідно — на Україні. Оселившись згодом у Києві. Володимир Донатович захоплено малює українські села й хутори, золотаві ниви й убогі хати, живописні ставки й степові далі.

Розробляючи мотиви рідної природи, художник швидко відхо­дить від засвоєної в Академії мистецтв умовної живописної манери, академічних засобів та прийомів композиції і колориту. Його пейзажі збагачуються спостереженими в природі теплими й холодними колористичними та світлотіньовими переходами, вони набувають глибини, безпосередності й щирості живописного виразу. Вже перші біографи художника справедливо виділяли його як “незрівнянного пейзажиста південної природи”, зістав­ляючи з “корифеєм північного пейзажу” І. І. Шишкіним.

Уміння майстерно відтворити на полотні багате сонячне освіт­лення поєднується у творах Орловського з мотивами життя і праці селян, рибалок, чумаків. Бони на його картинах не просто стафажні постаті, покликані оживити краєвид, а суттєва, орга­нічна складова пейзажного образу, яка надає йому певного громадянського смислу, національної своєрідності й соціальної значимості. При такому підході природа на полотнах художника сприймається в першу чергу як середовище життя людини.

Створені понад століття тому пейзажі Орловського є яскравою сторінкою в розвитку художньої культури, вони й до наших днів не втратили своєї емоційної естетичної дії.

Книги про Володимира Орловського:

Українські художники

Всі художники
'
Share This