Екслібрис Івана Крислача
У львівське графічне мистецтво Іван Крислач увійшов на початку 1950-х років. То був період, коли молода зміна – випускники Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва та Львівського поліграфічного університету ім. І. Федорова – переймала мистецьку естафету від старої “гвардії” – Миколи Бутовича, Павла Ковжуна, Олени Кульчицької, Стефанії Гебус-Баранецької, Леопольда Левицького, Олекси Шатківського.
У мистецтві львівського екслібрису Іван Крислач не був одиноким. Адже тут, у Львові, крім спадщини славних попередників, старших колег та наставників, пробували себе в цьому жанрі й інші молоді мистці. Проте вже в перших своїх екслібрисах Іван Крислач не пішов прокладеною дорогою. Традиційні рамки видались йому надто вузькими, і він почав шукати, як і в усій творчості, власного стилю, власної художньої мови, шукати свого екслібрису. В наступних задумах він сміливо розширив їх тематичний діапазон, збагатив доповнюючими елементами, по-своєму підійшов до вирішення композиційно-іконографічної основи, вніс до екслібрису елементи дотепу та гумору. В його композиціях, поруч атрибутів, які характеризують індивідуальність власника книгозбірні, появилися фрагменти пейзажу, до того виразно виведеного у тривимірному просторі, як, наприклад, в екслібрисах Юрка Асірія, Бориса Будзана, Василя Глушка, Данути Посацької, Олега Сидора; портрети видатних діячів історії та культури (“Шевченкіяна Ореста Лаврука”, із зібрання музею Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Національного музею у Львові), а навіть портрети власників бібліотек, як це видно на екслібрисах Ірини Мороз-Шумської, Володимира Луціва. Завдяки такому збагаченню компонентів цілий ряд екслібрисів Івана Крислача наближаються до узагальнених станкових графічних композицій із своїми тематично-змістовими основами, ідейним спрямуванням, з сюжетно-оповідальними настроєвими нюансами.
У творчо-композиційному відношенні майже всі екслібриси Івана Крислача побудовані на необрамленій площині.
Творчий задум виведений у нього завжди в неповторному силуеті пропорційно та ритмічно поєднаних образотворчих елементів, взаємоузгоджених чорно-білих і штрихованих площин, шрифтових акцентів, яким завжди виділенов кожному окремому випадку відповідне місце. Для найповнішого вирішення тематичного завдання, відтворення відповідного настрою мистець використовує інколи іконографічні основи стародавнього українського мистецтва, орнаментальні мотиви українського барокко, народної творчості. Його екслібрис науковій бібліотеці університету “Києво-Могилянська Академія” нагадує ікону Покрови. У 1993-у році на Міжнародному конкурсі екслібриса Наукової бібліотеки університету “Києво-Могилянська Академія” цей екслібрис зайняв перше місце. В окремих екслібрисах на основі народних легенд, казок та байок по небу шугають на мітлах відьми та чарівниці, а в інших чорти грають у карти. Багато екслібрисів виготовлені на замовлення зарубіжних мистців та дипломатів.
Перші свої екслібриси Іван Крислач виконував на грубому ліноліумі, який у технічному відношенні не давав бажаного гравірувального ефекту. Згодом він перейшов на пластик, і тут домігся подивугідної майстерності, тонкості та делікатності графічного штриха, його грайливості, мелодійності та “сріблистого” мерехтіння в загальній гармонії цілості.
Впродовж свого творчого шляху Іван Крислач, як стверджує, виконав більше трьохсот екслібрисів, але скільки точно – сам не пам’ятає. Бо виконував їх для друзів та знайомих, у нас і за кордоном, дарував, інколи разом з кліше.
Не дивлячись на прожиті роки, доля зберегла його для життя й для мистецтва. Око не втратило гостроти, рука – вправи, уява – свіжості, фантазії та гумору. З-під гострого різця виходять все нові й нові графічні твори, посеред них екслібриси, які доповнюють авторський доробок, збагачують скарбницю цього виду сучасного українського графічного мистецтва.
