Пейзажі Ірини Беклемішевої
“Пейзажі – моє покликання. Якщо я не малювала їх, то мріяла, як відтворю на полотні той чи інший образ природи, сумувала за фарбами й пензлем…” У цих словах заслуженого діяча мистецтв Української РСР, живописця Ірини Михайлівни Беклемішевої криється палка любов до мистецтва, до краси рідної землі, хай то буде індустріальний краєвид, чи село, що потопає в зелені садків, чи сповнені урочистої тиші карпатскьі краєвиди, вкриті замріяними смереками…
І.М.Беклемішева народилася 1903-о року в мальовничому місті Ніжині на Чернігівщині. Дитинство і юність майбутньої художниці минули в Києві. Змалку Ірину Михайлівну оточував світ мистецтва. Її мати, Олександра Леонідівна, вчилася у Петербурзькій Академії мистецтв, батько, Михайло Олександрович, був архітектором, а дядько, відомий російський скульптор Володимир Олександрович Беклемішев, – ректором Академії. Тому з вибором життєвого шляху у дівчини не було вагань. Закінчивши школу, вона вступає 1920-о року до Української державної академії мистецтв у Києві (пізніше – Київський державний художній інститут).
ІРИНА БЕКЛЕМІШЕВА. ВИБРАНІ ТВОРИ ХУДОЖНИКА
Виховання на творах реалістичного мистецтва, яке Беклемішева зрозуміла й полюбила під впливом батьків, уберегло її від модерністських захоплень. Крок за кроком формувалася активність її світогляду, твердість естетичних і життєвих позицій. Живопису Беклемішева навчалася у видатних радянських живописців, професорів М.Бурачека, Ф.Кричевського та Л.Крамаренка. Під їхнім впливом молода художниця почала по філософському осмислювати явища природи, навіть у скромних куточках землі бачити естетичну цінність.
В інституті Беклемішева створює кілька жанрових полотен, зокрема “Столярна майстерня”, “Пральня”, і портретів, що були представлені 1927-о року як дипломна робота. Перші успіхи у тематичній картині знайшли логічне продовження у полотнах “Безробітні на Заході” та “Колгоспний город”, побудованих на протиставленні трагедії знедолених у капіталістичному світі й радості вільної праці в Радянському Союзі. Наступна картина – “Перше травня”, – присвячена щасливій дітворі нашої країни, на 4-й Всеукраїнській виставці 1937-о року дістала високу оцінку громадськості й критики.
На жаль, всі згадані твори загинули під час Великої Вітчизняної війни.
У повоєнні роки художниця постійно живе в Чернівцях. Вона часто подорожує мальовничим буковинським краєм і в Карпатах, які назавжди причарували її своєю неповторною красою. Поступово Беклемішева повністю присвячує свою творчість пейзажу. Найбільше і найохочіше пише вона гірські краєвиди. Ефекти сонячного світла напровесні (“Казкова весна”, “Шлях на перевал”, “Блакитні Карпати”, “Травень”), і сірі непогожі або яскраві осінні дні, що дивують надзвичайно мальовничими поєднаннями барв (“Тече річка”, “Холодний струмок”, “Осіннє полум`я”, “За рікою колгосп”), і швидкі поточки й річки, що в`юняться в горах (“Симфонія хвиль”, “Міжгір`я”), – все в її полотнах сповнене поезії. Коли ранні пейзажі Беклемішевої мали дещо ускладнену композицію, то з часом художниця домагається її ясності й чіткості, вдаючись до паралельних ритмів, до насичених колірних акордів і пастозної манери письма.
Поряд з мотивами так званої “чистої” природи, в творчості Беклемішевої 1960-70-х років все частіше з`являються образи землі, перетвореної працею людини. І тоді ми бачимо в її полотнах сучасний міст, що пролетів стрілою над бурхливим Черемошем, нафтову вежу в оточенні смерек (“Над новим Черемошем”), ошатні будинки, що виросла на місці колишніх убогих гуцульских осередків (“Під горою ферми”, “Колгосп у Карпатах” та ін.).
Про творчість Ірини Михайлівни Беклемішевої, мабуть, найкраще можна сказати словами самої художниці: “Я намагаюсь у своїх полотнах передати красу рідної землі, мою любов до неї. Тому пишу я переважно чистим кольором, завдяки якому й втілюю своє розуміння сутності краси нашого життя”.
