Місто зі смарагдовими пагорбами і золотими маківками давньоруських пам’яток архітектури, що розкинулось на березі величного плеса Дніпра, увійшло в життя Семена Каплана з дитинства, коли у 1937-у році сім’я майбутнього художника переїхала до Києва з Баку. Саме тут у хлопчика визріла мрія, що згодом переросла в мету – стати професійним художником. Та перший самостійний малюнок з натури було зроблено далеко від Києва – в Оренбурзі, де разом з матір’ю перебував в евакуації. Потяг до мистецтва виявився настільки великим, що хлопчик пожертвував найдорожчим своїм “скарбом”: 500 поштовими марками, вимінявши їх на альбом для малювання та неповний набір кольорових олівців. На тому першому малюнкові, по-дитячому безпосередньому й наївному, підліток зобразив будинок з ворітьми, біля яких – закохані. Звичайний мотив, в якому майбутній художник підсвідомо відчув поезію, згодом не раз з`явиться у міських пейзажах митця Семена Каплана, одній з основних тем його творчості.
З 1945-о року, після повернення з евакуації, юнак навчається в Республіканській середній художній школі у педагогів В.О.Денисова та Є.В.Волобуєва, про яких і через роки згадує з особливою теплотою й вдячністю. А потім – армійська служба, де вчорашній учень художньої школи, рядовий С.Каплан залишався вірний своєму правилу – кожного дня виконувати хоча б один малюнок. Армійські малюнки вилились у значний за обсягом графічний цикл, який став основою персональної виставки “Солдатські будні” у стінах Київського державного художнього інституту ще учня художньої школи. Працездатність ця привертала увагу визначних майстрів українського образотворчого мистецтва К.Д.Трохименка, С.О.Григор’єва й була гідно оцінена ними. І уже 1957-о року, будучи студентом першого курсу, С.Каплан бере участь у виставці творів молодих художників, присвяченій фестивалю молоді України, де експонувались його графічні аркуші “Солдатські будні”, виконані у техніках акватинти та кольорової ліногравюри. Відтоді художник – неодмінний учасник майже всіх обласних та республіканських виставок. Неабиякий вплив на мистецьке становлення його, набуття професійних знань, формування світогляду і розвиток індивідуальних якостей, притаманних природному обдаруванню юнака, мали викладачі інституту О.С.Пащенко та В.С.Болдирєв.
Семен Каплан – Перехід біля Володимирської гірки, 1981
Ще у студентські роки виявився потяг молодого художника до кольору. Крім численних пейзажів, портретів, жанрових і побутових сцен, виконаних у різноманітних техніках, С.Каплан створює ряд кольорових ліногравюр – “Київ. Гоголівська вулиця” (1958), “Ленінградська осінь” (1958), “Казарма” (з серії “Т.Шевченко у засланні”, 1961), які свідчать про тонке відчуття художником кольору, уміння майстерно використовувати сполучення локальних колірних плям. Прихильність до кольорової ліногравюри митець проніс крізь усю свою творчість, хоч, починаючи з середини 1960-х років, усе частіше звертається до живопису (олія, темпера, гуаш). На те були дві основні причини: любов до кольору і пильна увага до деталей. Кольорова ліногравюра не завжди давала змогу сповна реалізувати це у матеріалі.
Головною темою творів С.Каплана завжди є місто з його складним переплетінням старого і нового, своєрідністю архітектури, вулицями й площами, сповненими життям, рухом, світлом, звуками. Досконале вивчення міського організму в усіх його вимірах, скурпульозна, майже дослідницька робота по збиранню матеріалу з наступним жорстким відбором найсуттєвішого, природня спостережливість дозволяли художникові протягом 20-ти років створити оригінальну живописну сюїту, якій важко віднайти аналог у сучасному українському образотворчому мистецтві. Образне баченння міста С.Каплана чимось співзвучне поетичним рядкам та пісням Булата Окуджави. Глибоке відчуття історичної епохи і неабияка точність у зображенні оpнак часу дозволяють митцеві відтворити минуле спочатку у пам’яті, а вже потім – на полотні чи картоні. Причому, робиться це настільки переконливо, що не викликає ніякого сумніву правдивість зображеного. Так, картина “У грудні 1905-о” (1980) переносить у дні революції 1905-1907 років, коли у багатьох містах Росії зводились барикади, точилася жорстока боротьба з самодержавством. Точний відбір деталей композиції – найкрасномовніша ознака часу. Емоційно-образне звучання твору майстерно підсилене колористичним вирішенням його. В картині “У жовтні 1919-о” місто постає ареною непримиренної боротьби двох класів, коли вирішується доля соціалістичної революції. Як і в попередньому творі, уміле використання необхідних деталей і досконале знання іконографічного матеріалу, численних документів зображуваного часу дають змогу відтворити події глибоко достовірно. Твори ці з успіхом експонувалися на міжнародній бієнале у Кощиці (ЧССР) 1980-о року. До історико-революційної теми у творчості С.Каплана правомірно віднести й “Радісний травень на Подолі у 1919 році” (1969), “Тривожний жовтень. Рік 1919-й” (1969), “Жовтневий патруль” (1970), “У грудні 1905-о” (1980) та ін. Якщо, працюючи над цими творами, художник спирався в основному на історичні матеріали і власну уяву, то у роботах “Київ. 1941-й рік. Повітряна тривога” (1972), “В окупації. Заложники. Київ, 1941-й рік” (1975) особисте ставлення – це вже документальне відтворення подій, очевидцем яких був автор. Це – хвилююча розповідь про рідне місто у час страшного лихоліття, про небачену трагедію, невтішне горе, завдані нашій землі фашистськими нелюдами.
Семен Каплан – Пейзаж з луноходом, 1975
Є у міських пейзажах художника найхарактерніша особливість – “портрет міста” для нього немислимий без людей. Без них місто для художника просто не існує. Чи то поспішаючі у справах жінки з авоськами, чи зако[ані пари, будні й свята – у митця завжди характерні, неповторні, суттєві. Він уміє уважним, пильним оком побачити те, що, як правило, залишається поза увагою байдужого спостерігача. І твори ніби оживають, набувають повнокровності й повнозвучності. Часом автор свідомо використовує гіперболу чи символіку і в зображенні предметного світу, і у колірному вирішенні твору. Та почуття міри ніколи не зраджує – і полотна аж ніяк не втрачають правдивості (“День рибалки. Клайпеда”, 1976). Своєрідні роздуми митця над філософськими категоріями часу і простору втілено у картинах “Пейзаж з луноходом” (1975), “Сонце і Місяць. Київський двір” (1978). Митець змушує глядача разом з ним замислитись над світом і часом, у яких ми живемо, над величезними досягненнями прогресу, що наближають людину до зірок, над тим, що ми – частка неосяжного світу, де безліч незвіданих таємниць, які ще належить розгадати.
Більшість творів С.Каплана присвячено Києву, який він досконало знає і палко любить з раннього дитинства. Саме цим можна пояснити невтомність художника у зображенні як сучасних широких магістралей, проспектів, площ, так і чарівних затишних вуличок старого міста. “Київські” роботи митця – справжня данина шани невомовній красі міста, людям, що живуть у ньому (“Осінь у місті. Хрещатик”, 1973, “Святковий вечір. День Перемоги”, 1975, “Нова Солом’янка”, 1978, “Дарниця. Святковий день”, 1982).
Якщо у 1960-1970-х роках у творах С.Каплана ще відчувається вплив ліногравюри, то у 1980-і роки його палітра стає більш живописною. Ось що сказав про творчість митця академік АН УРСР М.Амосов: “Влітку 1973- року мені довелося побувати на персональній виставці творів художника С.С. Каплана. Тоді я залишив такий запис: “Дуже добре! “Сходи”, “Зимовий вечір”, “Весна на Чернігівщині”. Живопис кращий за графіку. Прйшло понад десять років. Я продовжую стежити за роботою С.С. Каплана. Ось мій запис в книзі на його виставці у клініці в квітні 1983-о року: “Приємно бачити, як росте його талант, картини стають усе більш розумними й багатоплановими. Подальших успіхів Вам, Сеню!” Хочеться відзначити, що художник постійно відданий київській тематиці. Сподіваюсь, що наступна персональна виставка буде іще кращою!”
І дійсно, накопичення матеріалу, нові враження спонукають до більш глибокого осмислення теми, людського буття, естетичних та духовних цінностей.
Семен Каплан – Велика зима на Солом`янці, 1986
1983-о року в доробку художника з`явився натюрморт в інтер`єрі – жанр, до якого рідко звертається митець. “Пам`яті художника” – названо живописний твір, у якому С.Каплан прагнув втілити не лише особисті почуття й переживання, пов`язані з втратою близького товариша й колеги, а й у символіко-образній формі висловити власне розуміння уиклічності людського буття і життя загалом. Вирішуючи це складне завдання, художник вдається до оригінального прийому – предметне середовище майстерні сполучається з середовищем міста, ніби сплавляючись з ним у єдине ціле. Цим акцентується життєствердне начало, і лише введення до композиції твору предметів, що несуть важливе символічне й образне навантаження (виключена електрична плита, годинник, підрамники, рами, палітра, на якій лежать адресовані художникові листи) говорять про величезну втрату. Однією з важливих особливостей творчого методу майстра є невтомний пошук засобів художньої виразності, які б дали змогу найповніше відтворити специфічні риси зображуваного. Цьому С.Каплан свідомо підпорядковує деякі формальні прийоми (дещо декоративне звучання кольору, тактовна деформація предметного середовища, не зовсім звична точка бачення). Але саме ці засоби, інколи свідомо підкреслено театралізовані, дозволяють створити певний психологічно-образний настрій, і, залежно від вирішуваних завдань, загострити увагу глядача на найхарактерніших рисах відтворюваного. Є у пейзажах сучасного Києва цікава особливіть – автор нерідко вводить до композиції власне зображення, підкреслюючи цим свою причетність до подій, про які йдеться у картині, їхню достовірність. На цю рису вказує і Г.Плетньова у статті “Міські пейзажі у творчості С.Каплана” (“Искусство”, 1986, №8). Показовими тут є – “Перехід біля Володимирської гірки” (1981), де митець зобразив себе з альбомом у руках біля переходу. Романтичне звучання полотна підкреслюється зображенням місяця у нічному небі, світло якого ніби заплуталося у сплетінні конструкції “розважального колеса”; “Свято на площі. До 1500-річчя Києва” (1985) – нічне небо над містом розквітчане святковим фейєрверком, і художник, що втілює це на полотні. У картині “Прийшла осінь на Борщагівку” (1984) митець працює у людському потоці вулиці сучасного міста. Динаміка життя передана лінійними ритмами шляхопроводу та швидкісного трамваю, що перетинаються, стрімким потоком людей. Дещо інші завдання вирішуються в картині “Дніпро. Початок навігації” (1979) – тут художник ставить складні колористичні та пластичні завдання. Цей твір став відправною точкою для створення ліричного портрета-картини “Фестиваль “Київська весна”. Портрет піаністки” (1985). Як і в попередній роботі, тлом тут служить той самий мотив – весняна повінь ріки, її мальовничі береги і міст, огорнені сутінками. На передньому плані – зображення піаністки під час гри. Здється, звуки музики зливаються з дніпровими хвилями. Майстерно передано психологічний стан моделі, шлибоко ліричне начало, що проходить через усю образну побудову твору.
Семен Каплан – Сонце і місяць. Київський двір, 1978
Останнім часом художник виявляє неабиякий інтерес до психологічного портрета, як живописного, так і графічного. Як правило, це портрети-картини, де зображення героя органічно поєднується з навколишнім предметним середовищем. Любовне ставлення до деталей переноситься і на ці твори. Вони, як правило, підпорядковані головному – розкриттю психологічного стану людини. Показовими є автопортрет “Метро в нуль годин тридцять хвилин” (1986) та “Портрет вахтера художніх майстерень” (1986). Художник тонко відтворює внутрішній стан зображуваних, глибоко розкриває їхні характери. Твори ці позначені й високими живописним якостями, властивими взагалі роботам С.Каплана останнього часу. Високий рівень майстерності притаманний і графічним творам “Відпочинок. Портрет дружини” (1980), “Брати” (1983). Працюючи в олійному і темперному живописі, художник не полишає й роботу у графіці. Він часто звертається до кольорової ліногравюри, пастелі, акварелі, з неабияким успіхом працює у галузі книжкової графіки.
С.Каплан палко любить і глибоко знає рідне місто. Він читає його, як улюблену з дитинства книгу, сторінки якої – гомінкі вулиці й затишні провулки з їхньою неповторною атмосферою і своєрідним колоритом. Радістю спілкування з ним художник щиро ділиться з людьми – і глядач щедро платить митцеві пильною увагою до його творчості, захопленням його роботами й глибокою вдячністю.
