Пригадаємо: майолікою називаються художні вироби з гончарної глини, вкриті поливою чи розписані керамічними фарбами і випалені за температури близько тисячі градусів. Найвизначнішою у світі вважається італійська майоліка доби Відродження. Хоча чудові витвори в цій техніці — побутові предмети, архітектурний декор, мистецькі речі для інтер’єру — здавна виготовляли і нині продукуються в багатьох країнах планети.
Давня за походженням й українська майоліка. Широко знана, зокрема, мальована кераміка часів Київської Русі, а пізніше — таких знаменитих осередків гончарства, як Опішне, Зіньків Полтавської області; Васильків, Дибинці, Обухів на Київщині; Ічня, Ніжин, Новгород-Сіверський (Чернігівщина); Косів, Коломия (Івано-Франківщина); Вільхівка (Закарпаття) та ін. На жаль, нині доводиться констатувати, що в більшості згаданих осередків виробництво кераміки дуже звузилося або й зовсім припинилося.
Ще донедавна дивовижно прекрасні мистецькі витвори з глини випускав у великих обсягах Васильківський майоліковий завод (поблизу Києва), задовольняючи побутові й естетичні потреби вітчизняного і зарубіжного споживача та збагачуючи державну казну. Справжній розквіт Васильківської майоліки як мистецького дива припав на 1960—80-ті роки, і пов’язаний він був насамперед із творчою діяльністю на підприємстві талановитих митців, які створювали зразки художніх виробів для тиражування.
Про творчість таких визначних майстрів мистецтва кераміки, як заслужений діяч мистецтв України Михайло Денисенко і заслужений майстер народної творчості України Григорій Денисенко ми уже розповідали (“Народне мистецтво”, №1—2 за 1999 рік; №1—2 за 2000 рік). Цю публікацію присвячуємо чи не найвидатнішим творцям васильківської майоліки, заслуженим художникам України Надії і Валерію Протор’євим. Бо саме їхні керамічні вироби, поряд із творами інших авторів, упродовж кількох десятиліть гідно репрезентували художньо довершену, в найкращому розумінні новаторську васильківську майоліку, а відтак і одну з оригінальних художньо-стилістичних граней сучасної української кераміки в цілому. Недарма чимало неповторних авторських робіт Протор’євих, як і творів інших художників, за радянських часів було забрано до Москви до зразкової колекції кераміки тодішнього Всесоюзного інституту асортименту Міністерства легкої промисловості СРСР. До речі, на сьогодні їхня доля невідома.
Васильківська майоліка справді непересічне явище в художній культурі України. Її високо поціновували в багатьох країнах світу, до яких її експортували. Нею захоплювалися на міжнародних виставках декоративно-ужиткового мистецтва. Неабияку роль у піднесенні її мистецької вартісності, утворенні розмаїтого асортименту виробів, формуванні виразних національних прикмет відіграли передусім саме Протор’єви. Вони розпочали свій творчий шлях у Василькові 1950 року після закінчення Київського училища прикладного мистецтва, де під орудою відомих митців-педагогів Дмитра Головка, Олександри Грядунової та інших Надія і Валерій отримали грунтовну фахову підготовку, навчились шанобливо ставитись до мистецьких народних традицій, національної художньої спадщини. Сприяла тому певною мірою і хрущовська відлига, можливість вільніше звертатися до витоків національної художньої культури, відродження мистецьких традицій і творче їх інтерпретування.
Валерій і Надія Протор’єви у добу творчої зрілості
Молоді енергійні художники Валерій і Надія Протор’єви, як мовиться, з головою поринули у творчу роботу. І через деякий час у їхній майстерні стали один за одним народжуватися оригінальні, по-справжньому новаторські й національні за формою та декором твори. Серед перших мистецьких знахідок — комплект посуду для вареників “Веселий” (1959). Люди старшого віку, напевне, пам’ятають цей пластично вишуканий, шляхетно декорований майоліковий сервіз, що тривалий час мав підвищений попит у покупців, і його цілком правомірно вважили окрасою хатнього інтер’єру.
Багато інших наборів посуду (для млинців, галушок, салатів, напоїв) та окремих предметів (полумисків, кухлів, келихів тощо) створили художники впродовж чотирьох десятиліть роботи на заводі. І по суті всі вони, тільки-но з’являлись, ставали надзвичайно популярними, в тому числі і як характерні українські подарунки та сувенірні вироби. До таких належить, наприклад, набір для напоїв “Український”, в основі дизайну якого — типово український куманець та кухоль. Втім, традиційні керамічні форми у Протор’євих набували більшої витонченості, тактовно осучаснювались та винахідливо збагачувалися пластичним декором.
Розроблені подружжям зразки майолікових творів, навіть тиражовані, не втрачали високих мистецьких якостей, а до того ж мали порівняно невисоку ціну. Їх охоче купували і місцеві, і приїжджі поціновувачі краси. У фірмовому магазині на Хрещатику в Києві донедавна ще можна було бачити іноземців, які виявляли увагу до васильківських сувенірів і залюбки купували їх, віддаючи перевагу, як правило, мініатюрам. Та це й зрозуміло. Приїжджий бажає мати якусь необтяжливу “дрібничку”, притаманну саме даному краєві, з яскраво вираженими локальними, національними прикметами. А саме такі — майолікові твори Протор’євих, зокрема, їхні мініатюрні вазочки, чашечки, мисочки тощо. Художньо витончені, самобутні, справді національні за формами та розписом, вони сприймаються, немов коштовності, мистецькі міні-шедеври, отже, як майолікове диво.
Художники створили немало суто декоративних речей — дзвінкобарвних квітчастих настінних тарелів, ваз, кубків. Як один із показових високохудожніх, акцентовано новаторських творів такого плану можна згадати декоративну вазу “Барвиста” (1963), якою було започатковано новий напрямок у розвитку української декоративної майоліки, призначеної на оздоблення інтер’єрів.
Своє вагоме слово Надія і Валерій сказали і в жанрі малої пластики. Саме вони є авторами знаменитих васильківських коників, один з яких став своєрідним символом Васильківської майоліки, фірмовим знаком — логотипом. Дуже популярною свого часу була композиція “Лошатко з мамою”, а також статуетки “Коник золотогривий”, “Олені”, “Птах ошатний” та ін. Вони позначені, подібно до народних виробів, сміливим узагальненням форми, виразною силуетністю та віртуозно виконаним лаконічним розписом.
Упродовж багатьох років художники створили серію декоративно акцентованих робіт під загальною назвою “Добрі звірі”, а також ряд вражаючих мистецькою повнозвучністю птахів. І це теж був сміливий творчий пошук, що започаткував ще один цікавий напрямок в українській інтер’єрній кераміці. Митці виявили дивовижну винахідливість і відчуття декоративно-пластичних властивостей матеріалу, відтак досягли нової художньої якості. Вони створили казково гарних, справді добрих звірів і птахів, ефектним зіставленням фактур, майстерним додаванням кольорових полив.
Загалом своєю самовідданою, по-справжньому винахідливою і високопрофесійною творчістю Протор’єви, так би мовити, розкрили душу майоліки, практично довели її невичерпні можливості щодо вирішення художньо-образних завдань.
Переконливим підтвердженням сказаного може слугувати майоліковий камін під назвою “Історія України”, виконаний 1995 року народним художником України, членом-кореспондентом Академії мистецтв України Володимиром Прядкою у співавторстві із заслуженим майстром народної творчості України незабутнім Григорієм Денисенком (Народне мистецтво”, №1 — 2 за 2001 рік). Названий камін — це ще одне майолікове диво, витворене художником-професіоналом і досвідченим майстром кераміки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВИСТАВКА ТВОРІВ ПРОТОР’ЄВИХ
Важко усвідомлювати, що сьогодні васильківська майоліка, завод, на якому її творили, як і більшість виробничих підприємств України, ледь-ледь животіє, потрапивши в болото всезагальної економічної кризи. Його художньої продукції тепер немає ні в продажу, ні на сучасних виставках декоративно-ужиткового мистецтва. Лише окремі твори Протор’євих можна побачити в експозиціях музеїв, у приватних колекціях та на рідкісних тепер ретроспективних виставках.
А скільки протор’євських проектів і задумів лишилось нереалізованими! Бо, з одного боку, занепало майолікове виробництво, а з другого — Протор’єви вже давненько вийшли на пенсію і впливати на ситуацію їм стало не під силу. Більше того, один з учасників зразкового авторсько-родинного дуету — Валерій Протор’єв несподівано, два роки тому, відійшов у вічність. І нелегко, незатишно стало Надії Протор’євій у нинішньому скаженому світі без вірного друга — мужа Валерія, захисника і порадника. Гнітить самотність, дошкуляють недуги. Міцного здоров’я не було і раніше. Лікували серце їй хірурги. Любов до життя, жадання творчої дії підносили дух, мобілізували сили. Вона завжди була в творчім неспокої й на робочому місці. Разом із Валерієм, найщедрішим другом і однодумцем — впродовж півстоліття. Їм Бог не дав діток, тож вся енергія й час віддані творчості. Осяяні мрією, долали незгоди, експериментували. Глина й вогонь та руки невтомні, скеровані розумом, — зранку до ночі, зранку до ночі… Так здобувалась творча перемога.
Вази ошатні, мальовані миски, набори чарівні, птахи фантастичні, добрії звірі, фірмовії коники — то їхні хвилюючі твори-дитята. Вони чарували всіх, хто їх бачив у крамницях, у салонах, на виставках. Слава полинула по Україні і котилася далі за її межі. Упродовж довгих років. Митців віднайшли нагороди і шана. А вони прагнули більшого. Підносили планку мистецьких критеріїв. Мало зважали на те, що підступно підкрались недуги…
Оселя Протор’євих у Василькові рясно заповнена керамічними творами. Вони певною мірою скрашують тепер вдовине життя Надії Юхимівни Протор’євої. Про кожен із творів вона може розповідати цілі історії, кожен із них знаменує собою своєрідний щабель незахмареного подружнього життя художників. Тож і в цьому виявляється суть васильківського майолікового дива.
Василь Щербак, кандидат мистецтвознавства,
з журналу “Народне мистецтво”, №1—2 за 2002 рік.
